Монукало Євген

В сім'ї Женю звали Олімпійським Вогнем через те, що він з'явився на світ у рік московської Олімпіади — 1980-му. Хлопчик народився здоровим, але в чотири місяці у нього раптом піднялася температура до найвищого рівня. Діагноз лікарі не могли встановити і не придумали нічого кращого, як узяти спинномозкову пункцію. Мабуть, ніхто не може довести кваліфікованість дій лікарів, але після нахабного втручання у ніжний організм дитини все і почалось. У хлопчика почали деформуватися кістки... Лікарі розводили руками, мовляв, така реакція організму після пункції — один випадок на тисячу. А цією «однією тисячною» був талановитий хлопець на ім'я Євген Монукало. Біда зробила Женю безпорадним інвалідом фізично, але не зробила його безпорадним духовно. Першою допомогою на його важкому шляху були рідні й організація «Церебрал», де він зустрів своїх перших друзів. Другим вікном у світ став комп'ютер. Спочатку він слугував Жені «іграшкою», далі став робочим інструментом. Руку допомоги у цій справі простягли йому добрі люди — директор видавництва «Діалектика» Віктор Штунда. Він особисто привіз Жені потрібні книги і розповів, що в Росії є організація, яка об'єднує інвалідів-комп'ютерників. Це й наштовхнуло Євгена на думку — створити подібне в Україні. Так, у 2000 році, на межі тисячоліть, Євген дав «життя» першій в Україні Асоціації інвалідів-комп'ютерників «АІК», яка починалася із трьох сильних характером, завзятих хлопців, а нині налічує тисячі учасників. Її мережа об'єднала всі міста України з представництвами в Харкові, Севастополі, Дніпропетровську і Львові.

Паралельно Євген вчився — на стаціонарі — в Університеті «Україна» за спеціальністю «Комп'ютерні технології». Женя мав люблячих батьків, меншу сестричку, яку колись доглядав, він радів від того, що уже міг заробити власні гроші і внести свою частку в сімейний бюджет, він мріяв стрибнути з парашутом, самостійно сходити до крамниці, навіть в армії служити! Радів реальності — отримав вищу освіту, мав улюблену роботу. Він був прекрасним другом і лагідним сином. Він любив життя і йшов йому назустріч... Ми кажемо про цього мужнього хлопця у минулому часі, маючи на увазі слово — «був». Але його прощальний лист, який він написав заздалегідь і віддав на зберігання другу, як жодне інше свідчення говорить, що Женя, Євген, Євгеній — Є. «Вірте, я живий, я думаю про вас, я поряд...»

Петро Таланчук,

президент Університету "Україна"

У пошуках сенсу життя. Євген Монукало / За редакцією Т.Д. Ілляшенко – К.: 2007

Якщо не можеш змінити… Життєві шляхи особливих дітей (4 квітня 2012 року)

Если не можешь изменить… Жизненные пути особенных детей (4 квітня 2012 року)

Знаешь, Женька, мы хотим рассказать о тебе людям

Сильный Духом

Памяти Евгения Монукало (2012)

Монукало Евгений (20 жовтня 2006 року)

Обреченный жить в четырех стенах стал автором образовательной программы года (2003)