Введенська Олена

ПРОФЕСІЙНЕ І ДУХОВНЕ СТАНОВЛЕННЯ МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Актуальним напрямом розвитку сучасної системи освіти є підготовка спеціалістів з молоді, яка має особливі потреби. Якщо оцінювати можливості студентів, то в них існує певний запас загальнонаукових знань, умінь, навичок, що є необхідними для навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Однак, ці загальнонаукові знання, вміння, навички нерідко залишаються нереалізованими, якщо молодь не включається в освітній процес, якщо для неї не створюються належні умови навчання.

Університет «Україна» – саме той університет, який дає можливість здобувати вищу освіту людям із особливими потребами.

Студенти з інвалідністю Університету «Україна» не відчувають себе неповноцінними, а, навпаки, в умовах університетської освіти розкриваються як особистості. З-поміж них багато творчих людей, зрілих, здатних зрозуміти інших, і вони швидко знаходять собі друзів. Якщо у групі сформувалася дружня і рівноправна атмосфера, інвалід ніби "забуває" про свою ваду, перестає порівнювати себе з іншими.

Я бажаю розповісти тільки про двох дівчат (а таких там багато): Вікторію Скрипник, яка навчається в Київському інституті філології та масових комунікацій на ІІ курсі (спеціальність «Журналістика») та Олену Введенську, яка нещодавно закінчила Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна» (спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»). Ці люди ніколи не роблять на своїй хворобі акцент. Адже справа не в тому, що вони долають, а в тому, чого досягають.

Дівчата з непохитним духом і потужним творчим потенціалом. Вони є прикладом людей, які гідно долають важкі життєві обставини, постійно знаходяться у внутрішньому діалозі із своїм сумлінням, падають і знову піднімаються, а головне – в сумнівах знаходять справжню Віру.

Долі їх цікаві, у чомусь схожі, повчальні. Мною керувало зовсім не почуття співчуття і жалю, а почуття поваги до особистостей, які, незважаючи на важкі недуги, змогли знайти себе в цьому нелегкому житті, стати затребуваними і потрібними суспільству.

Вікторія Скрипник народилася 4 листопада 1992 року у кримському місті Євпаторія. Коли Вікторії було два з половиною місяці, батьки принесли її на щомісячний огляд до лікаря. І почули страшний діагноз – недосконалий остеогенез (генетичне захворювання кісток, що призводить до їх підвищеної ламкості. – Авт.). Наслідки не змусили себе чекати – за 16 років свого життя Вікторія пережила близько двох десятків переломів. У результаті їй довелося сісти в інвалідний візок. Більше того, після одного з переломів дівчинці неправильно наклали гіпс.

Через 16 років лікар-ортопед в обласній лікарні назве це дивом. Діти з такою генетичною хворобою, як у неї, – недосконалий остеогенез, – дуже рідко народжуються на світ цілими й неушкодженими. На це є причина: під час пологів у них просто ламаються кістки.

Діагноз дівчинці поставили у три місяці, коли дільничний ортопед на плановому огляді випадково зламав немовляті ніжку. Недосконалий остеогенез – це генетична хвороба, за якої з усіх кісток вимивається кальцій, і вони стають дуже ламкими. Він має різні ступені тяжкості: хтось може й не знати про цю хворобу, дивуючись, що час від часу щось ламає, а хтось може отримати перелом під вагою звичайної ковдри. У Вікторії було близько двох десятків переломів, зазвичай на ногах.

– Найекстремальніший перелом був у мене в печерному місті Ескі-Кермен, у горах. А найнесподіваніший, і, здається останній – за півгодини до Нового, 2005-го, року. Результат – 10 операцій та інвалідність І групи.

Ходити Вікторія може, але з важкістю. Зате природа, яка недодала здоров’я, нагородила дівчину іншим даром – розумом і літературним талантом. 4-річна Віка вже вміла гарно читати, а, пішовши до школи в шість, стала, за власним виразом, «хронічною відмінницею». Зі школи, яку Вікторія закінчила в 2009 році, залишилися дві товсті папки з грамотами й вінець – золота медаль. Ця медаль уже третя в родині: три сестри Скрипник (із яких Вікторія – наймолодша) закінчили одну й ту саму Гімназію №8 міста Евпаторія із «золотом».

– Мені неймовірно пощастило з рідними, адже без них я б нічого не досягла, просто не потрапила б на свої олімпіади й конкурси. Звичайно, залишилася б відмінницею, але медалі не отримала б. Тим, хто на домашньому навчанні, їх не дають, але для мене зробили виняток».

За шкільні роки вона виграла близько 20 міських і 7 обласних олімпіад із базових дисциплін, і це, не рахуючи всіляких поетичних конкурсів.

– Я завжди беру участь у змаганнях на рівних з усіма, без поправки на інвалідність. Звичайно, важко підійматися на ІV поверх на візку сходами, їздити кудись, встаючи взимку, в неділю, о шостій. Але без цього я не змогла б бути рівною здоровим одноліткам і навіть перевершувати їх у чомусь. Численні перемоги принесли свої плоди: багато років Вікторія отримувала стипендію міського голови, в 11 класі – стипендію Верховної Ради Криму, а у 2008 році стала переможницею міського конкурсу «Суспільне визнання» в номінації «Характер», була нагороджена золотою медаллю.

– Останній перелом був у мене три роки тому. Якраз перед святами, 31 грудня. Сподіваюся, більше не буде, – розповідає Віка. – Дуже бережу себе зараз. Я звикла до болю, але для мене страшно лежати місяць та байдикувати. Взагалі люблю все робити сама і навіть злюся, якщо хтось втручається в мої справи. У великій родині чомусь виросла більше одинаком.

Незважаючи на хворобу, Вікторія – відмінниця. Більше того, член Малої академії мистецтв, кандидат у члени Малої академії наук, стипендіат Кабміну Криму, а також переможниця численних олімпіад. Вона обожнює читати, вільно володіє англійською та німецькою мовами, пише вірші і мріє стати сценаристом.

– Ця ідея виникла після того, як я прочитала автобіографію Сідні Шелдона. Він, виявляється, теж починав зі сценаріїв. Це величезне задоволення – бачити, як те, що ти написав, втілюють на екрані.

У 2008 році у проекті «Танцюю для тебе» на телеканалі «1+1» увазі глядачів представили вісім історій звичайних людей, які змагаються за головний приз – виконання мрії когось зі своїх близьких. Одна з героїнь програми Юлія Скрипник танцювала заради своєї молодшої сестри - Вікторії, яка страждає на важку недугу. Питання про те, хто буде танцювати заради здійснення мрії Вікторії, практично, не стояло. Її старша сестра Юлія з радістю погодилася піти на цей крок. Адже багато років тому саме Юлія вибрала для дівчинки ім'я Вікторія. Вікторія – латинське слово "перемога"; від кореня "вік " – напір сили. Ім'я Вікторія означає: перемога, переможниця. Її характеризують вивірена емоційність і прониклива чуттєвість. Ніжне, легке і жіночне ім'я. І це дійсно так.

– Я люблю танцювати, тому що це допомагає розслабитися. Це така ж терапія, як і море, – каже Юлія. – Допомагає пізнати щось нове для себе, вивчити якісь нові рухи, відкрити в собі нові грані. Тим більше я роблю це заради сестри. Віка мріє про те, щоб бути першою не лише у школі. Вона мріє втілити свої творчі здібності.

На жаль, пара Юлія Скрипник і співак гурту "Джанго" Олексій Піддубний залишили проект уже після третього ефіру. Але на цю проблему вдалося звернути увагу громадськості. Віка отримала від об’єднання «Житомирські ласощі» відчутний грошовий приз: вистачило на автоматичну інвалідну коляску і ноутбук.

Здається, сама доля хотіла, щоб дівчина пішла вчитися на філолога, журналіста. У серпні 2009 року Вікторії як абітурієнту з найвищими балами ЗНО запропонували вчитися в Університеті «Україна». Розпочалось навчання, знайомство з університетом, фестивалі «Сяйво надій», «Університетське літо», наукові конференції «Молодь, освіта, наука, духовність», на яких Вікторія посідала перші місця. Вікторія влітку 2010 року вперше побачила Москву як учасниця ІІ Міжнародного фестивалю творчості людей із обмеженими можливостями здоров’я. Його вона також виграла – Гран-прі в літературній номінації. Також Вікторія отримала перемогу на фестивалі «Сяйво надій»-2010. Цього року студентка Вікторія Скрипник увійшла в десятку найкращих студентів Університету «Україна» й була нагороджена стипендією Президента університету.

Але й цього для неї замало – окрім навчання на другому курсі Університету «Україна» Вікторія також вступила до Інституту журналістики КНУ ім. Шевченка на заочне відділення. Знову ж-таки, була першою за балами у групі.

– У мене немає девізу життя. Я не люблю слідувати кодовим фразам. Але, коли мені важко, я згадую цитату свого улюбленого письменника Сідні Шелдона: «Принцип усілякого просування: дійти до своєї абсолютної межі та зробити один маленький крок уперед». Зараз мені треба розвивати свої здібності. А там і до написання сценаріїв недалеко. До речі, я стала мріяти про цю професію, коли прочитала «Зворотній бік успіху», автобіографію відомого письменника, сценариста й режисера С. Шелдона».

Друга наша героїня – Олена Введенська – народилася 10 червня 1976 року в м. Вінниці. Навчалася у Святошинській школі для дітей із ДЦП м. Києва. Щотижня батьки забирали Олену додому на вихідні, але їй не подобалося там навчатися та бути далеко від рідних, і тому вони вирішили забрати дівчинку додому. Своє навчання вона продовжила у 9-річній школі № 14 м. Вінниці, де проявила себе здібною та сумлінною ученицею.

– Я продовжила навчання у школі № 3 м. Вінниці, після закінчення якої мріяла стати педагогом та передавати свої знання і вміння наступним поколінням, але, на жаль, Вінницький державний педагогічний університет не передбачає навчання людей із такими функціональними обмеженнями, як у мене, і я зрозуміла, що навчатися там буде дуже важко, тому продовжувала шукати своє місце у житті. З дитинства я займаю активну життєву позицію, маю багато захоплень: люблю читати, закінчила комп’ютерні курси, курси англійської мови, після закінчення школи почала писати вірші. За підтримки громадської організації «Паросток» світ побачила збірка віршів людей із особливими потребами, до якої увійшло п’ять моїх віршів. Улюблена моя книга – «П’ята гора» Пауло Коельо. Головний герой книги є прикладом людини, котра гідно долає важкі життєві обставини, знаходиться постійно у внутрішньому діалозі зі своїм сумлінням, падає і знову піднімається, а головне – в сумнівах знаходить справжню Віру.

У 2001 році Олена вступила до Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна» на спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність», адже саме цей університет дає можливість здобувати вищу освіту людям із особливими потребами.

Протягом навчання Олена виявила своє вміння працювати з науковою та спеціальною літературою, нормативними документами. Результати її плідної праці підтверджуються участю у науково-практичних конференціях та конкурсі студентських наукових робіт. Дипломна робота, над якою працювала Олена, присвячена дослідженню актуальних проблем інформаційного забезпечення людей із особливими потребами.

У листопаді 2006 року Олена взяла участь у Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми професійного становлення молоді на основі духовно-моральних цінностей», яку проводив Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна». У фаховому журналі Міністерства освіти і науки України «Проблеми освіти. Шляхи розвитку духовності та освіти» (четвертий спеціальний випуск) опублікована її стаття «Інформаційні технології та професійне і духовне становлення молоді з особливими потребами». За матеріалами проведених досліджень під час підготовки дипломної роботи студентка виконала конкурсну наукову роботу «Застосування інформаційних технологій для загальноосвітньої та профорієнтаційної роботи з молоддю з особливими потребами», яка була подана на конкурс студентських наукових робіт у рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми виховання і навчання людей із особливими потребами», яку проводив у 2006 році Університет «Україна». На цьому конкурсі Олена здобула третє місце і була відзначена дипломом та нагороджена премією.

За роки навчання Олена зарекомендувала себе як фахівець, який відмінно володіє комп’ютерними технологіями, творчо і своєчасно, незважаючи на фізичні вади, виконує поставлені завдання.

– Я дуже вдячна студентам своєї групи, які завжди допомагали мені у навчанні, спілкуванні з викладачами, написанні лекцій, не відокремлювали від інших, не залишали осторонь. Роки навчання в інституті стали для мене надзвичайно плідними, адже у мене з’явилися справжні друзі, я здобула вищу освіту, яка дала мені новий поштовх до творчої та наукової роботи.

У 2006 році Олена здобула рівень бакалавра за фахом «Документознавство та інформаційна діяльність», а в 2007 році Олена закінчила навчання у Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна», здобувши кваліфікацію рівня магістра «Документознавець, менеджер організацій державної влади та управління».

З 2006 року Олена працює у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К. А. Тімірязєва на посаді бібліотекаря 1 категорії. Вона бере участь у створенні електронного каталогу бібліотеки, у роботі бібліотеки з людьми з обмеженими можливостями. До Міжнародного дня інвалідів Олена підготувала буклети, що сприяють інтеграції в суспільство людей із особливими потребами і містять перелік WEB-сайтів організацій людей із особливими потребами, відображають особливості бібліотечного обслуговування людей із особливими потребами. Також вона організовує заходи, спрямовані на вивчення і використання інформаційних технологій, на базі Центру Європейської інформації, поповнює ЕБД «Аналітика» (розписує літературно-художні журнали).

– У грудні 2009 року я взяла активну участь в круглому столі «Безперешкодне життєве середовище для осіб з обмеженими функціональними можливостями». Підготувала два буклети з WEB-бібліографією до проведення круглого столу. Я підвищую свій фаховий рівень на базі Вінницького соціально-економічного інституту, загально бібліотечних заняттях, у відділі Вінницької обласної універсальній наукової бібліотеки ім.. К. А. Тімірязєва та самостійно. У грудні 2010 року брала участь у всеукраїнському конгресі «Інтегрований форум лідерів молодіжного громадського руху», на який представила електронну презентацію.

Викладачі Університету «Україна» зосереджують увагу на таких рисах характеру інвалідів, як розум, кмітливість, зацікавленість життям, прагнення допомогти за складних ситуацій, дружелюбність, наполегливість, самовідданість, відповідальність, старанність, вразливість, чутливість, терплячість, сором'язливість, уміння поставитись із розумінням до проблем інших, цілеспрямованість, інтерес до життя, замкненість, закомплексованість, виражена індивідуальність, щиросердність, доброта та ін.

Викладачі Університету «Україна» вважають, що найактуальнішими питаннями навчання студентів із особливими потребами є психолого-педагогічна готовність до навчання у вищому навчальному закладі; забезпечення й облаштування навчального місця студента; облаштування приміщення (спеціальні приміщення, ліфт, пандус тощо); видання текстів лекцій; створення аудіозаписів лекцій; проведення індивідуальних занять; створення груп взаємодопомоги для студентів із особливими потребами; проведення навчально-методичних семінарів для викладачів; проведення курсів для викладачів із вивчення сурдоперекладу тощо. При цьому пріоритет надається психолого-педагогічній готовності студентів до оволодіння спеціальністю, створенню доступу до приміщень навчального закладу.

Створення рівних можливостей у сфері освіти для студентів із особливими потребами – це створення необхідних освітніх умов до реалізації права на оволодіння професійним фахом нарівні зі студентами-неінвалідами. Створення рівних можливостей не означає урівнення вимог у задоволенні особливих потреб інвалідів. Такий підхід зумовлює створення сприятливого соціального фону, доброзичливого, емпатійного, не акцентуючого нав'язливу увагу на інвалідності, однак такого, що висуває рівні вимоги до набуття знань, вироблення професійних умінь і навичок. Досягти цього можливо завдяки індивідуальному, диференційованому підходу до кожного студента, задоволення особливих потреб у безбар’єрній архітектурі, інформації, допоміжних засобах, соціальних взаємовідносин, спеціальному фінансуванні, реабілітації.

Викладачі Університету пишаються тим, що їх випускники – такі талановиті, творчі, наполегливі, не падають духом та своєю енергією підтримують інших! Вони бажають Вікторії та Олені, а також усім студентам із обмеженими можливостями нових творчих успіхів та досягнення високих результатів у навчанні, творчості, праці!

Ігор Олександров, журналіст