Засобами козацької педагогіки

Навчально-виховні традиції українського народу свого найповнішого вираження набули в умовах козацької епохи, сягаючи корінням у глиб давнини, в українську праісторію та добу Київської Русі й Галицько-Волинської держави.

Козацька педагогіка – система принципів, методів роботи та осередків виховання за козацької доби. Козацька педагогіка формувала у молодого покоління синівську любов до рідної землі, готовність захищати її від чужоземних загарбників, глибоку духовність. Головне полягало у вихованні вільної й незалежної особистості, козака-лицаря, розумного і мужнього громадянина, захисника рідної землі, патріота України, носія української суверенності й волелюбності, національної гідності, вроджених чеснот і норм християнської моралі.

Характерною особливістю козацької педагогіки було те, що вона діяла не лише в родинному вихованні та навчально-виховних закладах різного типу, а й у багатогранному народному житті.

Формування високих якостей особистості здійснювалося під впливом численних соціальних факторів (економічних, культурних, моральних, правових та ін.) козацького життя, завдяки чому культурність, освіченість і вихованість ставали невід’ємними складовими характеру козаків.

Свої розвивальні й виховні функції козацька педагогіка виконувала у процесі формування численних і стійких козацьких об’єднань – гуртів, братств, побратимств, товариств та інших громад. Заслуговують на повагу вірність і відданість козаків, зокрема тих, що браталися між собою, вони часто йшли один за одного на тортури і навіть на смерть. У козацькому середовищі зародилася і набула розвитку лицарська мораль. Її принципи та норми були непорушними для всієї козацької спільноти – гетьмана, старшини і рядових козаків. Козацькій моралі була притаманна глибока людяність, діяльна доброта, милосердя, здатність жертвувати власним добробутом в ім’я перемоги добра над злом, торжество козацької правди.

Козацька мораль вбирала в себе досягнення предків-язичників, рідного народу і християнства, одухотворяючи їх загартованим у специфічних життєвих умовах українським менталітетом.

Козацтво було непримиренним до тих, хто плямував духовні цінності, завдавав шкоди народу, державі, козаки оберігали не лише свій соціальний стан, еліту суспільства, а й усю українську націю, представників інших народів.

Історична доба козаччини формувала цілісну, суверенну індивідуальність, повноцінну особистість, яка була творцем і володарем самобутніх скарбів духовності.

Лицарська духовність – одне з найвищих досягнень національного генія. Керуючись віковою народною мудрістю, козаки розуміли, що чисті й незамулені національні джерела знань – це могутня і непоборна сила в боротьбі за волю. Суворий спосіб життя козацтва сприяв тому, що їхня система навчання та виховання, бойове мистецтво були якнайтісніше взаємопов’язані з підвищенням загальноморального, культурного, духовного рівня як козацької молоді, так і загартованих у битві козаків. Демократичні і гуманістичні засади козацького життя сприяли постійному духовному розвитку як окремої особистості, так і козацьких громад.

У зміцненні духовних засад козацтва велика роль належала православній вірі. Козаки були глибоко віруючими людьми, шанували і боронили свою віру, збагачували її традиціями культури своїх предків. Бог у свідомості козаків оберігав інтереси України, надавав їм фізичних і духовних сил у боротьбі з численними ворогами.

У духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу увагу лицарській честі, лицарській звитязі, лицарському милосердю – своєрідним кодексам людського буття.

Кодекс лицарської честі містив такі основні якості особистості:

– любов до батьків, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини, свого народу;

– готовність турбуватися про молодших, зокрема дітей, та людей літнього віку;

– підкреслено шанобливе ставлення до матері, дівчини, жінки, бабусі;

– непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, національним і загальнолюдським цінностям;

– захист свободи і незалежності особистості, народу, держави, єдності та соборності українських земель;

– прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних закладів, просвітніх установ, пам’яток історії та культури;

– готовність проявляти принциповість і непримиренність до зла, аморальності та наступальність у боротьбі з ними;

– здатність цілеспрямовано й систематично розвивати фізичні та духовні сили, зокрема непохитну силу волі і непоборну силу духу, можливості свого організму займатися самопізнанням і самовдосконаленням;

– уміння скрізь і всюди чинити благородно, виявляти доброчинність, лицарські чесноти, глибоку історичну пам’ять, національну гідність і гордість;

– турбота про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі, примноження її багатства;

– прагнення зробити якнайбільший особистий внесок у підвищення добробуту рідного народу, його матеріального і духовного рівня.

У козацькій системі навчання та виховання якості лицарської честі гармонійно доповнювалися кодексом лицарської звитяги, який передбачав:

– готовність боротися до загину за волю, честь і славу України;

– нехтування небезпекою, коли справа стосується життя рідних, друзів, побратимів, долі матері-України;

– презирство і ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від завойовників;

– уміння доводити неспроможність ворожих ідей і теорій, спрямованих на послаблення української держави при тлумаченні національної свідомості і самосвідомості, на встановлення національної несправедливості та нерівності;

– здатність захищати за будь-яких обставин рідну мову, культуру, мистецтво, духовні традиції, гідність і гордість свого та інших народів;

– героїзм, подвижництво у творчій праці і в бою в ім’я свободи і незалежності України;

– захист свого права бути господарем на рідній землі, володарем національних багатств, готовність нікому не давати на поталу своєї материзни і дідизни;

– здатність і готовність займатися постійно, зокрема і в години можливого лихоліття, народотворчою і націотворчою діяльністю, будівництвом і зміцненням Української держави.

У часи Козацької республіки існував кодекс моральних заповідей, цінностей, козацької честі, яким послуговувались не тільки січові, сотенні, полкові школи, Острозька і Києво-Могилянська академії, а й українські сім’ї. Цей кодекс отримав назву «Лицарська регула» (від слова регулювати) і звучав так: «Не рухай чужого майна і не втручайся в чужі справи, але не дозволяй втручатися й у твої; поради слухай, але май свою думку, а якщо щось почав робити, то роби, не дозволяй собі кинути початої справи ні через важкість, ні зі страху; нікому не нав’язуйся зі своєю думкою, але нікому не дозволяй зневажати її; у своєму житті не будь лозиною, що гнеться у той чи інший бік; перед нижчими не задирай голову, а перед вищими не гнись дугою; на людські діяння дивися, а за свої відповідай перед Богом і самим собою. Живи по-Божому».

На таких високих, чистих, чесних моральних засадах українці виховували молодь упродовж століть. Доки козацтво плекало свою високу духовність, доти була і українська держава. Козацьке педагогічне надбання – це безцінна скарбниця народного досвіду, використання якого в наш час необхідне для виховання здорової нації та розбудови незалежної України.

Юрій Мельничук,

начальник Науково-освітнього центру патріотичного виховання молоді Університету «Україна»

Джерело: Газета «Університет «Україна» № 1-2 2018