85 років Марії Михайлівні Калакурі - людині, яка створювала професійну школу

Університет «Україна» щиро вітає з ювілеєм Марію Михайлівну Калакуру — науковицю, професорку, педагогиню та наставницю, чий професійний шлях став важливою частиною розвитку технологій харчування та університетської освіти.

Її життєва історія почалася далеко від Києва — у польському містечку Горинець, де Марія народилася 17 вересня 1941 року в селянській родині.

У 1945 році, після завершення Другої світової війни, її сім’я, як і тисячі інших українських родин, була примусово переселена до Львівської області. Це була не просто зміна місця проживання. Для багатьох переселенців вона означала втрату рідного дому, майна, звичного укладу життя, розрив із рідною землею та необхідність починати все спочатку.

Дитинство Марії після переселення не було легким. Родина облаштовувалася на новому місці, долаючи побутові труднощі й наслідки пережитого. Певний час дівчинка жила у бабусі та дідуся. Але навіть у непростих обставинах у ній поступово формувалося те, що згодом стало визначальною рисою її життя, — наполегливість, любов до знань і віра в те, що освіта може відкрити людині шлях до іншого майбутнього.

Від першої любові до математики й хімії — до створення нових технологій у харчуванні.

Від студентської лави — до поколінь студентів, для яких вона стала не лише викладачкою, а й наставницею.

І від власного прагнення вчитися — до створення науково-педагогічної школи, яка продовжує жити у її учнях, їхній професійній праці, відкритих ними підприємствах, виробництвах, кафе та ресторанах.

Але за всіма цими професійними здобутками — насамперед жінка з великою внутрішньою силою, любляча дружина, мама, бабуся, людина, яка вміла підтримати, надихнути й бути поруч.

Її життєвий шлях був пов’язаний і з долею людини, яка сама стала визначною постаттю в українській науці, — її чоловіка, професора, доктора історичних наук Ярослава Степановича Калакури, відомого українського історика, українознавця, історіографа, джерелознавця та архівознавця, академіка Академії наук вищої школи України.

За великими науковими біографіями часто стоїть щоденна праця двох людей — взаємна підтримка, розуміння, розмови, спільні переживання та віра одне в одного. Марія Михайлівна була для свого чоловіка не лише супутницею життя, а й людиною, яка надихала, підтримувала і створювала той особливий простір родини, у якому можна було працювати, творити й рухатися вперед.

І водночас її власна наукова дорога ніколи не була другорядною. Вона створила власну професійну школу, виховала покоління фахівців, передала студентам не лише знання, а й культуру праці, відповідальність та віру у власні можливості.

Особлива сторінка її життя — родина. Бути хорошою бабусею, люблячою мамою, уважною дружиною і водночас залишатися активною науковицею та педагогинею — це теж щоденна праця, яка не вимірюється дипломами чи науковими ступенями.

Її пам’ятають не лише за лекціями, науковими працями чи професійними досягненнями. Її пам’ятають за людяність, доброзичливість, уміння підтримати, сказати потрібне слово і побачити в іншій людині її можливості.

Мабуть, саме так і вимірюється справжній ювілей — не лише роками, посадами чи науковими здобутками, а людьми, яким ти передав свої знання, допоміг знайти власний шлях і залишив у них частину себе.

Сьогодні її школа продовжується в інших людях. Її знання — у професіях її учнів. Її любов — у родині. Її життєва мудрість — у тих, кому вона була наставницею.

І це, мабуть, одна з найцінніших спадщин, яку може залишити після себе педагог, науковець і просто Людина.

Щиро бажаємо Марії Михайлівні міцного здоров’я, душевного тепла, родинної любові, радості від дітей та онуків, вдячності учнів і ще багато світлих років — у колі людей, яких вона любить і які люблять її.

З 85-річним ювілеєм!