Книга пам'яті героїв і жертв російсько-української війни

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Юрія АЛЄКСЄЄВА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Юрія Вікторовича АЛЄКСЄЄВА, який героїчно загинув 06 вересня 2023 року поблизу населеного пункту Курдюмівка, Бахмутського району, Донецької області.

Народився 26 лютого 1984 року в с. Пасічна Старосинявського району, Хмельницької області. З 2002 по 2003 р.р. проходив строкову службу в м. Броди, Львівської області. Після строкової служби вступив до Чернівецького училища професійної підготовки працівників міліції УМВС України. Після закінчення якого почав працювати у Хмельницькому міському відділі УМВС.

У 2009 році – закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Правознавство» і здобув кваліфікацію юриста.

З 2013 року працював поліцейським в Роті патрульної поліції особливого призначення «Богдан» ГУНП в Хмельницькій області, у складі якої з 2016 року по 2018 рік безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції.

У 2019 році брав участь в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації безпосередньо у Донецькій та Луганській областях.

Відзначений нагородами: нагрудний знак «5 років РПСПОП «Богдан» (За гідне виконання громадського та військового обов’язку під час Антитерористичної операції та операції об’єднаних сил), медаль Ветеран Війни (Учасник бойових дій), відзнака Президента України «За участь в Антитерористичній операції».

З 2020 року по 2023 рік працював в Службі судової охорони на посаді заступника командира взводу охорони.

У березні 2023 року добровільно став на захист країни у складі штурмового полку Національної поліції України «Сафарі» Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».

Інспектор взводу, старший лейтенант поліції Алєксєєв Юрій загинув 06 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Курдюмівка, Бахмутського району, Донецької області.

Поховали Юрія Алєксєєва у рідному селі Пасічна Старосинявської громади.

Вічна пам’ять захиснику України! Герої вічно живуть у наших серцях!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Вадима АНГЕЛА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Психологія» Вадима Миколайовича АНГЕЛА, життя якого обірвалося 26 червня 2022 року під час виконання бойового завдання у селищі Тополівка Сєвєродонецького району Луганської області.

Народився 23 листопада 1991 року в селі Глибочок Хмельницької області. Прожив усе життя в місті Хмельницькому, куди переїхав разом з родиною ще в дитинстві. Був талановитим художником. У 2005 році брав участь у міському конкурсі де став лауреатом художньої премії імені Людмили Мазур. У 2011 році призваний на строкову службу у Збройні Сили України, служив у військовій частині А1451-РУ (м. Харків). Після строкової служби працював на підприємстві. У 2014 - 2015 роках служив у Збройних силах України, брав участь в АТО на Донбасі. У 2017 - 2020 роках служив за контрактом у 8-му окремому полку Сил спеціальних операцій. Під час служби у 2019 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна» на спеціальність «Психологія». Серед студентської спільноти Вадим вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, суспільною відповідальністю та завжди відстоював справедливість. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Закінчивши службу за контрактом разом з родиною переїхав жити до Польщі. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону, приєднався до лав 8-го окремого полку ССО та вирушив на передову.

Загинув 26 червня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Сєвєродонецька Луганської області. Боєць потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельні поранення.

Похований на Алеї Слави в місті Хмельницький.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, посмертно.

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно рішенням позачергової дев’ятнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року.

У його колишній художній школі відкрили виставку картин, де представили 85 робіт полеглого воїна.

Вадим залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Аскура АМІРА

Боронячи Батьківщину від окупанта, загинув наш захисник, Аскур Амір.

Аскур Амір народився 29.11.1994 у Харкові. Закінчив школу у Чернігові та вступив до Університету «Україна». У 2017 році здобув диплом магістра з психології. Захопився промисловим альпінізмом, отримав сертифікат IRATA. Зробив альпінізм своєю професією. Планував подорож Європою на своєму мотоциклі, мріяв про роботу у Швеції на вітряних електростанціях…

З перших днів війни записався добровольцем, хоча з медичних підстав мав право не брати до рук зброю. Амір одним із перших був у Бучі, після її звільнення, брав участь у пошуку тіл загиблих під завалами. Після чого прийняв рішення звільнити країну від окупанта. Став снайпером, брав участь в охороні нашого північного кордону та звільненні Харківщини.

Бажання бути потрібним у найгарячіших точках було для нього найпріоритетнішим. Він свідомо поїхав до Бахмуту, бо хотів знищувати ворога. Його метою було домогтися незалежності і територіальної цілісності України. Свободу він цінив більше, ніж власне життя...

У нашій пам'яті Амір завжди лишиться яскравим взірцем втілення вільної Людини.

Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, родичам та знайомим Аміра…

Вічна пам’ять Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Центральноукраїнського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Мурада БАБАЄВА

Мурад Бабаєв – житель села Велика Виска, народився в 2001 році закінчив Великовисківську загальноосвітню школу. Вступив на навчання до Центральноукраїнського інституту розвитку людини, закінчив інститут за спеціальністю «Право».

Загинув 23-річний воїн 28 січня 2024 р. під час виконання бойового завдання, в  районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовний сум від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Мурада Бабаєва. Висловлюємо співчуття рідним та близьким, які втратили сина, брата.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Сергія БАЙДОВСЬКОГО

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Програмне забезпечення автоматизованих систем» Сергія Романовича БАЙДОВСЬКОГО, життя якого обірвалося від поранення у легені на вулиці Інституцькій міста Києва 20 лютого 2014 року у віці 23 років.

Сергій народився 21 серпня 1990 у м. Нововолинськ, Волинська область у сім’ї шахтарів та великій родині священика (о. Євген — його дідусь, батько матері). У 2007 році Сергій закінчив Соснинську школу Іваничівського району. Після завершення школи вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Програмне забезпечення автоматизованих систем». Навчання в Інституті у житті Сергія стало початком нового етапу. Тут хлопець захопився патріотичними ідеями і вступив до Українського реєстрового козацтва та мав звання рядового. У 2011 Сергій здобув освітній ступінь «бакалавр» за спеціальністю «Програмне забезпечення автоматизованих систем», а в 2012 році здобув освітній ступінь «спеціаліста» з цієї ж спеціальності.

Після закінчення Інституту працював інспектором з безпеки лінійної частини магістральних нафтопроводів «Дружба».

Серед студентської спільноти Сергій любив бути у центрі уваги. Він володів комунікативними та організаторські здібності, відзначався хорошим почуттям гумору, був жартуном та активістом. Сергій читав багато історичної літератури. І дуже хотів ділитися цим з рідними та близькими. Був активним учасником спортивного та громадського життя інституту. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Загинув від кулі снайпера на Майдані у Києві 20 лютого. Похований в селі Менчичи Іваничівського району Волинської області.

Сергію БАЙДОВСЬКОМУ присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно)

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Сергія.

Вічна пам’ять і слава Героям Небесної Сотні та всім, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Кіровоградського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Максима БЕНДЕРОВА

Максим народився 6 квітня 1990 року в місті Олександрія Кіровоградської області. З 1 класу займався єдиноборствами, з 2006 року –член збірної Кіровоградської області з панкратіону. Мав чорний пояс (1 дан) з панкратіону, був неодноразовим чемпіоном України з панкратіону, чемпіоном України серед спецназівців, працював тренером в Олександрійському спортивному клубі, навчався на заочному відділенні Кіровоградського інституту розвитку людини за спеціальністю «Правознавство». Працював тренером в Олександрійському міському клубі. Крім того, винятково на волонтерських засадах тренував дітей-сиріт з Пантаївської школи-інтернату, що за 20 кілометрів від Олександрії. Його учні розповідають, що улюблений тренер не пропустив жодного заняття – добирався до них і в грозу, і в хуртовину, хоч і не мав власного авто…

Максим служив за контрактом старшим розвідником у Кіровоградському полку спеціального призначення. За 5 місяців на фронті разом з групою підполковника Коваленка постійно перебував в авангарді українських військ, виконуючи найскладніші завдання. Потрапив під мінометний обстріл терористів. Його називали взірцем справжнього Воїна.

6 липня 2014р. біля Ізварино на території Луганської області, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України від посягань агресора, потрапивши під мінометний обстріл терористів, Максим загинув.

Він удостоєний ордена “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Йому було лише 24 роки.

У пам’ять про видатного сина своєї Батьківщини Спортивний комітет України та Федерація панкратіону України ухвалили рішення проводити щорічний всеукраїнський турнір імені Максима Бендерова в його рідному місті.

У пам’яті студентів і викладачів інституту залишився розумним, чуйним, доброзичливим, товариським, справжнім патріотом України.

Світла і вічна пам'ять Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Богдана БІГУСА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Право» Богдана Дмитровича Бігуса, життя якого обірвалося 18 липня 2019 року в селищі Шуми Торецької міської ради Донецької область.

Народився 12 червня 1991 року у місті Хмельницький, навчався у Хмельницькому НВК № 4. Закінчив Хмельницький професійний ліцей електроніки. У 2017 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», де навчався за фахом юриста. Під час навчання Богдан охоче брав участь у житті інституту, завжди був відповідальним та поміркованим, користувався повагою одногрупників та викладачів.

Брав активну участь у Революції Гідності – в складі 27-ї Вінницької Сотні. Відбув всі події на Майдані від початку до кінця. Коли почалася війна, довго не роздумував та вирушив добровольцем на захист Батьківщини – записався до Національної Гвардії України.

14 березня 2014 року вирушив на полігон у Петрівцях, навчався військовій справі під керівництвом генерала Кульчицького. 6 квітня склав присягу та у складі 2-го взводу 1-го окремого резервного батальйону був відправлений спочатку у район Краматорська, а з 2 травня – до Слов'янська, утримував позицію «Рибхоз» (1-й блокпост). Ротація під Слов’янськом тривала з 10 червня 2014 року і до самого переходу міста під контроль України. Богдан з побратимами перебував між Красним Лиманом та Ямполем. Згодом підписав контракт в ЗСУ; старший солдат, снайпер 8-го полку.

З 2016 року Богдан Дмитрович перейшов на службу до 8-го окремого полку спеціального призначення Збройних Сил України.

За сумлінне виконання службових обов’язків Богдан Дмитрович нагороджений:

- відзнакою командира 8-го окремого полку спеціального призначення Збройних Сил України, 2017 рік;

- нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, 2017 рік;

- нагрудним знаком «Об’єднані сили», 2018 рік;

- медаллю «Операція Об’єднаних Сил. За звитягу та вірність», 2018 рік.

Загинув 18 липня 2019 року під окупованою Горлівкою на Донеччині під час вогневого зіткнення з ДРГ, від чисельних осколкових поранень внаслідок підриву на вибуховому пристрої з «розтяжкою».

Похований у місті Хмельницькому на Алеї Героїв.

23 серпня 2019 року Указом Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України старшого солдата Бігуса Богдана Дмитровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Бігусу Богдану Дмитровичу присвоєно за виняткову мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, посмертно.

Пам’ять про Богдана Бігуса вічна, священна.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Михайла БІДНЮКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Фінанси і кредит» Михайла Сергійовича БІДНЮКА, який загинув 14 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Михайло народився 16 травня 1993 року в Хмельницькому. Був єдиною дитиною в родині. У 2010 році закінчив навчально-виховне об'єднання №9 м. Хмельницького, після чого здобув дві вищі освіти.

З 2010 по 2015 рік навчався у Хмельницькому інституті соціальних технологій Університету «Україна», по закінченню навчання отримав диплом спеціаліста з відзнакою, здобувши кваліфікацію економіста з фінансової роботи.

У цивільному житті працював приватним підприємцем.

З початком повномасштабного вторгнення Михайло добровільно став на захист України. Боєць мобілізувався до війська 14 березня 2022 року. Служив у лавах Харківського прикордонного загону.

Указом президента України №515/2024 від 23 серпня 2024 року молодший сержант БІДНЮК Михайло Сергійович був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». На фронті він отримав звання сержанта, проте не встиг одягнути свої погони.

Михайло загинув 14 березня 2025 року, рівно через три роки після того, як став на захист Батьківщини. Йому був лише 31 рік.

Поховали Героя на Алеї Слави, що у мікрорайоні Ракове.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Інституту економіки та менеджменту Університету "Україна"

Дмитра БІЛОКОНЯ

Дмитро народився 29 липня 1995 року в м. Вінниця. Закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 27 Вінницької міської ради. Після завершення школи в 2011 році вступив до вищого професійного училища № 11 м. Вінниці та у 2014 році здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів, рехтувальника кузовів.

У 2018 році вступив до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» у місті Києві на заочну форму навчання в Інститут економіки та менеджменту на освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст» за спеціальністю «Маркетинг». А в 2020 році, здобувши диплом молодшого спеціаліста з маркетингу, вирішив продовжити навчання в Університеті «Україна», вступивши на ступінь вищої освіти «бакалавр» спеціальності «Менеджмент».

У листопаді 2016 року розпочав службу в Збройних Силах України за контрактом, у складі 58-мої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376). І вже з липня 2017 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції на Сході України.

Професорсько-викладацький склад, здобувачі освіти інституту економіки та менеджменту ЗВО Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати здобувача освіти спеціальності «Менеджмент» Дмитра Юрійовича БІЛОКОНЯ, життя якого обірвалося 29 липня 2022 року під Кодемою, неподалік від Бахмута Донецької області.

Навчання в університеті поєднував із проходження військової служби, чим дивував викладацький склад, який відмічав працьовитість та ініціативність Дмитра. Також брав активну участь у діяльності громадської організації «СУВІАТО» (Спілка Учасників, Ветеранів, Інвалідів АТО та бойових дій), зокрема, долучався до проектів спортивної реабілітації ветеранів АТО/ООС, брав участь у спортивних змаганнях, постійно підтримував побратимів.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році Дмитро повернувся з-за кордону, де працював на польському підприємстві. Він прагнув чимшвидше стати на захист рідної землі, адже вже мав бойовий досвід.

На посаді головного сержанта другої батареї протитанкового артилерійського дивізіону 72-гої ОМБр ім. Чорних Запорожців (в/ч А2167) пройшов бойовий шлях по найбільш напруженим ділянкам східного фронту – в районі населених пунктів Покровськ, Констянтинівка, Нью-Йорк, Торецьк та Бахмут.

29 липня 2022 року група протитанкістів, у складі якої Дмитро виконував бойові завдання, вирушила на прикриття важливої позиції під Кодемою, де на той час тривали щільні артилерійські обстріли. Бійці розташувались у двох бліндажах. Коли у перший бліндаж, де перебували хлопці, влучив ворожий снаряд, Дмитро разом з побратимом одразу кинулися на допомогу своїм, щоб встигнути врятувати друзів. У цей час відбулося влучання і другого снаряду, який забрав життя екіпажу.

Дмитро Білоконь загинув у день свого народження 29 липня 2022 року, під Кодемою, неподалік від Бахмута, рятуючи інших під час артилерійського обстрілу, безпосередньо на лінії зіткнення. Йому назавжди 27.

Похований у рідній Вінниці, на Алеї Героїв, на Сабарівському кладовищі.

На честь загиблого героя у Вінниці названо вулицю та провулок – Дмитра Білоконя.

Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Дмитра.

Дмитро залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Юрія БОРИСОВА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Юрія Олександровича БОРИСОВА, життя якого обірвалося 20 лютого 2023 року під час активних бойових дій у місті Бахмут Донецької області.

Народився 11 червня 1983 року в селі Крутеньки Хотинського району Чернівецької області. У 2001 році закінчив Ставчанське професійно-технічне училище № 21. З 2016 по 2020 роки навчався у Хмельницькому інституті соціальних технологій за спеціальністю «Право» й здобув фах юриста.

Юрій Олександрович брав участь в АТО, з початком великого наступу влився у лави захисників. Служив у військовій частині А4436. Увесь свій бойовий досвід використовував у боротьбі з рашистами. Загинув, як Герой, у бою.

Юрій Олександрович Борисов залишиться в нашій пам’яті Героєм, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Романа БУКАЛА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Романа Сергійовича БУКАЛО, життя якого обірвалося 17 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання із визволення острова Великий Потьомкінський на Херсонщині.

Роман народився 29 грудня 1994 року у місті Камінь-Каширський Волинської області. Після школи вступив у Камінь-Каширське вище професійне училище по завершенню якого продовжив здобувати освіту у Луцькому інституті розвитку людини на спеціальність «Право», та у 2020 здобув освітній ступінь «бакалавр».

Всі пам’ятають Романа світлим, добрим, завжди усміхненим хлопцем. Він вів здоровий спосіб життя, займався спортом, надавав перевагу здоровому харчуванню, шкідливі звички для нього були табу. Дуже любив подорожувати, був завжди готовим відкривати для себе нові горизонти та занурюватися в різноманітні культури світу. Ще юнаком почав цікавитися медициною. Добре знався на зброї, хотів спробувати себе в ролі військового.

У 2013 році Роман пов’язав своє життя із військовою справою, пішов служити за контрактом. З 2014-го року воював на сході України в складі 80-ої окремої десантно-штурмової бригади. Обороняв Луганський аеропорт, брав участь у запеклих боях у районі Станиці Луганської. Героїчно самотужки рятував й витягав «загублених» побратимів із оточеного й вщент зруйнованого ворогом аеропорту.

Із закінченням контракту, з 2017-го, залишає фронт, пробує знайти себе у цивільному житті. Вступає до когорти студентів Луцького інституту розвитку людини. У студентській спільноті він вирізнявся розважливістю та поміркованістю водночас, комунікабельністю та високою моральною стійкістю.

Роман до 24 лютого 2022 року працював у Німеччини. Повномасштабне вторгнення ворога змусило його без вагань повернутися до дому і стати на захист рідної землі. Уже за декілька днів у складі добровольчого українського корпусу «Правий сектор» обороняв Київ, потім охороняв аеропорт у Жулянах. Далі успішно пройшов відбір і підготовку до лав 73-го морського центру Сил спеціальних операцій ЗСУ – підрозділу наймотивованіших та найдосвідченіших військових.

Роман БУКАЛО, справжній син України і Герой нашого народу, віддав своє життя заради вільної та незалежної України. 17 грудня 2022 року він героїчно загинув, виконуючи бойове завдання із визволення острова Великий Потьомкінський на Херсонщині.

Поховали воїна у рідному місті Камінь-Каширський Волинської області.

Роману БУКАЛО присвоєно звання Героя України з удостоєнням України ордена «Золота Зірка» (посмертно)

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Романа.

Роман залишиться в нашій пам’яті лідером, комунікабельним, товариським юнаком, справжнім сином України, який віддав своє життя за незалежність Батьківщини!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Рівненського фахового коледжу Університету «Україна»

Дмитра ВАСЮТИ 

Васюта Дмитро Васильович народився 1 листопада 2001 року в селі Черневе Мостиського району Львівської області.

Закінчив Чернівський ЗЗСО І–ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка. Навчався у Рівненському фаховому коледжі Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за спеціальністю 081 Право.

Дмитро з багатодітної сім’ї, 9 дітей. Батько воював ще з 2014 року. І три сини пішли за батьком захищати Україну. Служив у ЗСУ за контрактом, який мав завершитись у листопаді 2022 року.

Загинув 27 лютого 2022 року в місті Миколаїв.

Похований у рідному селі.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Полтавського інституту економіки і права Університету «Україна»

Анатолія ВИННИКА

Студентство та викладацький склад Полтавського інституту економіки і права ЗВО «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Винника Анатолія Васильовича, життя якого обірвалося 23 червня 2024 року при виконанні бойового завдання в населеному пункті Нечволодівка Куп’янського району Харківської області.

Анатолій Васильович народився 5 серпня 1987 року у селі Безсали Лохвицького району Полтавської області.

Анатолій Васильович був відповідальним, здібним та розумним магістрантом, доброю, усміхненою та щирою людиною. Серед студентської спільноти вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, суспільною відповідальністю та завжди відстоював справедливість. Був активним учасником спортивного та громадського життя інституту. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Висловлюємо співчуття родині, друзям, побратимам, усім, хто знав Анатолія Васильовича. Він залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Важка втрата для всіх нас. Вічна пам’ять!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Центральноукраїнського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Володимира ВОВЧЕНКА

Вовченко Володимир Вікторович – уродженець м. Кіровоград, народився 09.02.1992р. У 2009 році закінчив Оникіївську загальноосвітню школу. Вступив на навчання до Центральноукраїнського інституту розвитку людини, у травні 2012 закінчив інститут за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста-юриста.

Загинув 23-річний воїн, Захисник України, спецназівець 3-го окремого полку СпП імені князя Святослава Хороброго 11 січня 2025 р. під час виконання бойового завдання у війні з російськими окупантами.

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовний сум від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Правознавство» Вовченка Володимира Вікторовича.

Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким загиблого. Його героїчний подвиг назавжди залишиться в нашій пам’яті.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Кіровоградського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Віталія ВОЛКОТРУБА

Студентство та викладацький склад Центральноукраїнського інституту розвитку людини висловлюють глибокі співчуття та невимовний жаль від непоправної втрати нашого випускника кафедри видавничої справи, журналіста Волкотруба Віталія Юрійовича, життя якого обірвалося
29 серпня 2014 року.

Народився Віталій 5 червня 1986 року в місті Бобринці. Навчався спочатку в тамтешній школі №1, а завершив здобуття повної загальної середньої освіти в обласному загальноосвітньому навчально-виховному комплексі гуманітарно-естетичного профілю (гімназія-інтернат – школа мистецтв), який закінчив 2003 року. Віталій Волкотруб вступив до КДПУ
ім. В. Винниченка на мистецький факультет, а через два роки перевівся до Кіровоградської філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» — на факультет журналістики, видавничої справи та редагування, де вчився заочно. Навчаючись, устиг попрацювати у ВАТ «Бобринецька сільгосптехніка» та в газеті «Честь хлібороба» Бобринецького РВО «Новий день».

Першого жовтня 2007 року був призваний на військову службу і виявив бажання служити за контрактом. Таким чином, Віталій Волкотруб став контрактником 3-го окремого полку спеціального призначення. Проходив службу на посадах старшого розвідника, радиста, старшого радиста. Товариші по службі знали молодшого сержанта як перспективного, молодого військовослужбовця. Він був активною, цілеспрямованою людиною. Бойові та військові товариші пам’ятають його відданість, надійність та мужність. За охорону Дніпропетровського аеропорту був нагороджений медаллю із позолотою “За сумлінне виконання обов’язків під час охорони Дніпропетровського аеропорту”.

29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором» на дорозі поміж селами Многопілля та Червоносільське Амвросіївського району Донецької області загинув від кулі російського снайпера молодший сержант Волкотруб Віталій Юрійович.

Нагороджено молодшого сержанта, командира відділення Віталія Юрійовича Волкотруба орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким, які втратили сина, чоловіка, батька, брата.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Дмитра ВОЛОШИНА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента 2 курсу спеціальності «Фізична культура і спорт» Дмитра Віталійовича ВОЛОШИНА, який загинув 12 травня 2025 року під час виконання бойових завдань на Сумщині.

Дмитро Волошин народився 16 березня 2001 року в місті Хмельницький.

Навчався в Хмельницькому навчально-виховному комплексі №6. 2019 року завершив навчання у Вищому професійному училищі №4 м. Хмельницького та отримав диплом кваліфікованого робітника здобувши професію «Автослюсар».

У 2023 році закінчив Хмельницький фаховий коледж Університету «Україна» за спеціальністю «Право» та продовжив навчання на бакалавраті в Хмельницькому інституті соціальних технологій Університету «Україна» за спеціальністю «Фізична культура і спорт».

В 2021 році закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ отримавши професію «Поліцейський».

Боронив країну від російського агресора, служив у Об’єднаній штурмовій бригаді Національної поліції України «Лють». Проходив службу на різних посадах.

Загинув Герой 12 травня 2025 року в Ковпаківському районі м. Сум після отримання важких поранень під час виконання бойового завдання.

Ігорю було лише 24 роки….

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Дубенської філії відритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Миколи ГОРЕВИЧА

Пам’ять… Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна… Пам’ять! Гірка пам’ять! Вона ніколи не згасне!

Про втрати завжди говорити важко і боляче, але коли із життя ідуть зовсім молоді, то говорити важко і боляче вдвічі. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника України. Випускника Дубенської філії Університету «Україна» -  Миколи ГОРЕВИЧА,   життя якого   обірвалося під час виконання бойових завдань, захищаючи Батьківщину.

Микола ГОРЕВИЧ народився 22 травня 1994 року і проживав у місті Почаїв. На момент загибелі йому було лише 29 років.

Микола ГОРЕВИЧ був громадським активістом, волонтером, помічником депутата Почаївської міської ради, а також бійцем Української добровольчої армії.

Військовослужбовець 14-тої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Медик взводу вогневої підтримки 8 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини старший солдат Військова служба за контрактом. Віддав службі у війську не один рік свого молодого життя. Під час повномасштабного вторгнення поповнив ряди 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в обороні України від збройного нападу росії.

13 серпня поточного року поблизу населеного пункту Іванівське, Бахмутського району, Донецької області, виконуючи обов’язки військової служби загинув.

Запалимо усі вогонь скорботи
За тих героїв, що не впали духом.
І не дали країну побороти.
Нехай же Вам земля всім буде пухом.

Слава Україні! Слава Героям! Вічна пам’ять і шана !

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника кафедри психології Інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Назарія ГРИБАНА

Назарій народився у 1997 році. У 2020 році закінчив бакалаврат спеціальності психологія та вступив до магістратури цієї ж спеціальності в Університеті «Україна». З перших годин повномасштабного вторгнення вступив до Тероборони. Тривалий час готувався, щоб пройти відбір у підрозділ «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі» 67ї окремої механізованої бригади. Пройшов військову підготовку та курси по наданню першої медичної допомоги пораненим.

Назар був дуже талановитим, добрим та щирим, завжди допомагав всім хто цього потребував. Допомагав безпритульним тваринам і знаходив для них сім‘ї.

Разом з побратимами мужньо обороняв останню дорогу на Бахмут, де виконуючи бойове завдання, загинув внаслідок артилерійського обстрілу 2 квітня 2023 року на війні за Україну. Назарій віддав життя захищаючи всіх нас і виборюючи наше майбутнє!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна»

Вадима ГРИГОРЧУКА
(позивний «Хмельницький») 

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну став на захист Батьківщини. Брав участь у бойових діях на Київщині та Чернігівщині.

З квітня 2022 року у складі мобільних вогневих груп охороняв спокій рідної Старокостянтинівщини.

З червня 2024 року — військовослужбовець танкового батальйону 22-ї окремої механізованої бригади, боронив Донецьку область, брав активну участь у Курській операції ЗСУ.

3 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання на посаді оператора безпілотних літальних апаратів у районі села Уди Богодухівського району Харківської області, загинув смертю Героя.

Вічна пам’ять та шана захиснику України.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Максима ГУЗУНА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Право» Максима Володимировича ГУЗУНА, життя якого обірвалося 18 липня 2018 року від раніше отриманих поранень у м. Семенівка Чернігівської області.

Народився 10 жовтня 1987 року в м. Семенівка Чернігівської області. Мешкав у Хмельницькому, де займався приватною справою. У 2003 році закінчив Семенівську гімназію № 2, а у 2005 році – Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею у 2006 – 2007 роках обіймав посаду старшого механіка-водія 93-тьої окремої механізованої бригади «Холодний Яр» у складі Сухопутних військ Збройних сил України. У 2011 році закінчив Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Займався приватною справою.

У 2014 – 2016 проходив військову службу за мобілізацією. За період військової служби у 2014 – 2015 роках був передовим авіанавідником мотопіхотної роти 19-ого окремого мотопіхотного батальйону Миколаївської області, з липня 2016 року по січень 2017 року – командир зенітно-ракетного взводу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону у Міністерстві оборони України.

Під час військової служби був важко поранений в зоні АТО, отримав 3-тю групу інвалідності. Помер на батьківщині 18 липня 2018 року від раніше отриманих поранень.

У 2018 році до Дня Незалежності України родина померлого захисника України Максима Гузуна отримала нове житло у місті Хмельницькому.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студент а Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Миколи ДАВИДЮКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента 3-го курсу спеціальності «Право» Миколи Миколайовича Давидюка, життя якого обірвалося 23 жовтня 2024 року у Донецькій області у віці 26 років. Микола служив кулеметником 63-ої окремої механізованої бригади у званні молодшого сержанта.

Микола народився 29 грудня 1997 року у селі Нові Червища Прилісненської громади Волинської області.

Після навчання у Любешівському технічному фаховому коледжі проходив строкову службу в Головному управлінні розвідки на Київщині. Трохи попрацював у лісовому господарстві, де розвивав свої арбористські вміння.

Зі слів рідних, Микола був дуже спритним, а ще гарно володів бензопилою, тому й став арбористом – зрізав дуже високі дерева за допомогою альпіністського обладнання. Мріяв відкрити свою фірму, яка надавала б послуги арбориста.

У 2021 році вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Право» заочної форми навчання.

Микола Давидюк народився в багатодітній родині, яка у 2014 році втратила батька. Він мав чотирьох братів – старших Володимира, Віктора, Сергія та молодшого Дмитра, а також старшу сестру Людмилу. Їхній батько Микола Прокопович улітку 2014-го отримав повістку і збирався йти захищати країну від ворога, але раптово помер.

Із першого дня широкомасштабної агресії рф Микола пішов до війська. Микола воював на Херсонському, Бахмутському, Миколаївському та Донецькому напрямках. Мав хороші військові навички.

Поки був на війні, Микола закохався в сестру свого побратима Катерину й одружився з нею.

23 жовтня під час виконання бойового завдання автомобіль натрапив на протитанкову міну. Микола, будучи за кермом, загинув.

Похований у селі Нові Червища Прилісненської громади Волинської області.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Миколи.

Він залишиться в нашій пам’яті хоробрим, мужнім юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, здобувача освіти Івано-Франківської філії Університету «Україна»

Юрія ДАНИЛЬЦЯ

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного Університету «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності 121 «Інженерія програмного забезпеченя» Юрія Миколайовича ДАНИЛЬЦЯ, життя якого обірвалося 9 березня 2023 року на Бахмутському напрямку.

Юрій Миколайович ДАНИЛЕЦЬ народився 18 жовтня 1980 року в місті Коломия. Навчався у школі №6, згодом закінчив педагогічний коледж. Здобув вищу освіту у Львівському університеті та 2022 році вступив до Івано-Франківської філії Університету «Україна».

У 2003 році одружився. Виховував разом з дружиною двох донечок, яких він дуже сильно любив і мріяв про щасливе майбутнє своєї сім’ї у вільній Україні.

Юрій був люблячим батьком, коханим чоловіком, зразковим сином, братом та вірним другом. Серед друзів і знайомих проявив себе доброю, чуйною, щирою та справедливою людиною. Завжди допомагав та підтримував у будь-яких ситуаціях.

Від початку повномасштабного вторгнення ворога, Юрій вступив до лав територіальної оборони і мужньо захищав українські землі. Він був хоробрим, розумним і відданим військовій справі та Україні. Був прикладом стійкості та рішучості українського воїна. Та, на жаль, 9 березня прийшла сумна та жахлива звістка: виконуючи бойове завдання на Бахмутському напрямку, загинув Юрій Данилець.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника Юрія.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Андрія ДАНИЛЮКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Фізична культура і спорт» Андрія Володимировича ДАНИЛЮКА, який загинув 10 червня 2024 року захищаючи рідну землю від російського агресора.

Народився 18 червня 1997 року у місті Хмельницькому. У 2014 році закінчив Хмельницьку загальноосвітню школу №29.

В Хмельницькому інституті соціальних технологій «Університету «Україна» здобував вищу освіту за спеціальністю «Фізична культура і спорт».

Займався вільною боротьбою, був кандидатом у майстри спорту. Мріяв бути тренером.

У 2016 році добровольцем пішов захищати Україну від ворога. Згодом повернувся до мирного життя. Працював за кордоном.

Але після початку повномасштабного вторгнення, вже 27 лютого 2022 року, повернувся в Україну та знову доєднався до лав оборонців. Служив у Хмельницькому батальйоні територіальної оборони. Командир стрілецького відділення, старший солдат.

Брав участь у боях на Харківщині та Херсонщині.

10 червня 2024 року захисник помер у лікарні від отриманих під час виконання бойового завдання поранень.

У Андрія Данилюка залишився батько, сестра та цивільна дружина.

Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Білоцерківського фахового коледжу Університету «Україна»

Віктора ДЕРКАЧА

Деркач Віктор Сергійович, студент Білоцерківського фахового коледжу Університету «Україна», ІІІ курсу, спеціальності «Право», заочної форми навчання…… назавжди….

Віктор народився 13 грудня 1997 року в місті Запоріжжя.

Після закінчення школи вступив до Білоцерківського фахового коледжу.

З перших днів війни вступив до лав ЗСУ, старший солдат Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну.

Життя Віктора Сергійовича обірвалося 25 лютого 2022 року в місті Києві в боях з ДРГ.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

(Указ Президента України від 14 березня 2022 року № 131/2022 «Про відзначення державними нагородами України»)

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Івано-Франківської філії Університету «Україна»

Андрія ДИДИКА

Дидик Андрій Миколайович народився 14 грудня 1992 року у люблячій сім’ї Миколи та Люби Дидиків. Зростав у теплій атмосфері турботи й підтримки разом із молодшою сестричкою Іринкою, з якою його поєднували особливі братерські почуття.

Навчався у Дем’янівській школі. Після 9-го класу вступив до Бурштинського торговельно-економічного коледжу, де здобув професійну освіту. Згодом продовжив навчання в Івано-Франківській філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Програмна інженерія», закінчивши її у 2014 році.

З дитинства Андрій був активним, життєрадісним і щирим. Його улюбленими захопленнями були футбол та спів — він умів надихати оточення своєю добротою і позитивом.

Ставши дорослим, пройшов строкову службу у лавах Збройних Сил України. Закохався та одружився, проте насолодитися родинним життям не встиг — війна змінила все, зламавши звичний хід мирних днів.

На початку березня 2022 року Андрій без вагань став на оборону своєї країни. Мужньо воював на Луганщині та Донеччині, залишаючись відданим присязі та побратимам.

Влітку 2025 року, під час запеклого бою на Донеччині, зазнав тяжких поранень. Лікарі до останнього боролися за його життя, а рідні та друзі вірили у диво. Та 12 серпня 2025 року серце мужнього воїна зупинилося.

Похований у рідному селі Дем’янів Бурштинської громади Івано-Франківської області.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу! 

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Кіровоградського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Костянтина ДИШЛОВА

Студентство та викладацький склад Центральноукраїнського інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовний сум від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Фізична терапія, реабілітація» Дишлова Костянтина Миколайовича.

Дишлов Костянтин Миколайович народився в м. Мала Виска, 01.03.88 р. Закінчив Маловисківську загальноосвітню школу № 3. Отримав вищу освіту за спеціальністю “Фізичний реабілітолог” у Кіровоградському інституті розвитку людини. Але своє покликання знайшов у іншій сфері.

Костянтин працював слюсарем-наладчиком на ТЕЦ в м. Кропивницький, згодом отримав 6 розряд. Займався пошуком поривів тепломережі. Знав досконало систему мереж теплопостачання, щоб швидко визначити місце пориву і оперативно ліквідувати аварійну ситуацію, кликали завжди саме його. Він був професіоналом своєї справи й любив те, чим займався. Він міг вирішити найскладніше завдання, тому що мав нестандартне бачення й власну думку. Його поважали та цінували колеги й люди, яким просто пощастило бути поруч з ним.

Костянтин був призваний на військову службу за мобілізацією 15.03.23 р до Збройних сил України. Він служив у 41-ій ОМБР бойовим медиком. Серед побратимів мав повагу, був гарним товаришем, працьовитим, відповідальним та відважним.

Солдат Костянтин Миколайович Дишлов загинув смертю хоробрих 14.10.23 р. в районі селища Лиман Перший Куп’янського району Харківської області під час виконання бойового завдання, забезпечуючи надійну оборону рідної землі від російських агресорів.

Студентство та викладацький склад Центральноукраїнського інституту розвитку людини висловлюють співчуття рідним та близьким, які втратили чоловіка, батька.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Ігоря ДУДАРЕВА 

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого вступника спеціальності «Право» Ігоря Володимировича ДУДАРЕВА, який загинув 3 вересня 2024 року в Полтаві.

Ігор Дударев народився 1 серпня 1995 року в місті Хмельницький.

Закінчив ЗОШ №7 та професійно-технічне училище за спеціальністю «повар».

Працював за кордоном, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну і добровольцем пішов до війська. Службу проходив в Силах спеціальних операцій ЗСУ. Старший солдат, заступник командира групи спеціального призначення.

Закінчив курс базової загальновійськової підготовки, ВОС-100, курс тактичної бойової допомоги пораненим, базовий курс річкових операцій.

Ігор брав участь в визволенні певних територій на Запорізькому напрямі.

У серпні 2024 року вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій на заочну форму здобуття освіти та, на жаль, не встиг приступити до навчання.

Ігор Дударев загинув 3 вересня 2024 року внаслідок влучання «Іскандером» у Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації в Полтаві.

Ігорю було лише 29 років…

У нього залишились батьки, дружина та старший брат.

Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Володимира ДУДЧЕНКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Соціальна робота» Володимира Володимировича ДУДЧЕНКА, життя якого обірвалося 22 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу смт. Ямпіль Краматорського району Донецької області.

Народився 1 березня 1984 року в місті Свердловськ Ворошиловградської області (нині Довжанськ Луганської області). Дитячі та юнацькі роки минули у селі Тупичів Городнянського (нині Чернігівського) району Чернігівської області, де й навчався у ліцеї. У 2006 році закінчив філологічний факультет Чернігівського педагогічного університету. В 2022 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій для здобуття ступеня магістра зі спеціальності «Соціальна робота».

Служив у 140-му окремому центрі сил спеціальних операцій Збройних сил України (місто Хмельницький). З 2014 року брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України, а з 24 лютого 2022 року – у відсічі повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну. Виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту російсько-української війни. Знищив значну кількість військової техніки та особового складу противника. 22 вересня 2022 року група спецпризначення, до складу якої входив головний сержант Володимир Дудченко, під час виконання бойового завдання зіштовхнулась з переважаючими силами ворога. Під час зіткнення українські воїни отримали поранення. Володимир Дудченко, сам будучи пораненим, завдяки своїм вольовим якостям, стійкості та професіоналізму, надав першу допомогу своїм бойовим побратимам, почав переносити важкопораненого військовослужбовця для проведення евакуації. Переносячи в складних умовах темної пори доби, Володимир почув спрацювання міни, встановленої на затримку. Зміг миттєво оцінити ситуацію та прийняти вольове рішення – здійснив героїчний вчинок, прикривши своїм тілом пораненого командира підрозділу, чим врятував йому життя. Сам Володимир від вибуху міни загинув на місці.

Похований на Алеї Слави в Хмельницькому.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України головного сержанта Володимира Володимировича Дудченка 13 квітня 2022 року нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Указом Президента України від 08 липня 2023 року отримав звання Герой України посмертно з удостоєнням ордена «Золота Зірка» - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Рішенням Хмельницької міської ради від 15 вересня 2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Юрія ЗАРЕМСЬКОГО

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Право» Юрія Володимировича ЗАРЕМСЬКОГО, життя якого обірвалося 27 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу с. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області.

Народився 2 жовтня 1990 року в місті Хмельницький, в якому прожив усе своє життя. У 2009 році закінчив Хмельницьку середню загальноосвітню школу №18 ім. В. Чорновола. У 2017 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна» на спеціальність «Право». Завершив навчання у 2021 році здобувши фах юриста. Серед студентської спільноти Юрій вирізнявся наполегливістю, відповідальністю та справедливістю. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Юрій Заремський був солдатом, воїном, ще змалку мріяв про військову службу.

Фаховий військовослужбовець, служив добровольцем за контрактом з 2014 року. Три роки воював у зоні АТО/ООС захищаючи цілісність України. За рік перед повномасштабним нападом Росії на Україну був вдома і навіть після важкого поранення в голову добровільно знову пішов до військкомату 25 лютого 2022 року та повернувся на фронт.

На фронті був у розвідці, знов отримав поранення, півроку лікувався і повернувся на передову, в Луганську область, був вогнеметником. Юрій Заремський загинув під час активних бойових дій на Луганщині і лише за тиждень його побратим переконав командування дозволити поїхати на місце загибелі забрати тіло товариша з зони постійних обстрілів. Звістка, що Юрій зниклий безвісти, надійшла рідним 27 серпня, а 4 вересня його смерть підтвердили вже за аналізом ДНК.

Похований на Алеї Слави в місті Хмельницький.

Рішенням сесії Хмельницької міської ради від 15 вересня 2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Віталія ЗАРІЧНОГО 

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» Віталія Васильовича ЗАРІЧНОГО, який загинув 27 серпня 2024 року на південно-східному напрямку.

Народився 14 березня 1990 року в селі Грим'ячка, Віньковецького району Хмельницької області. У 2009 році закінчив Хмельницький професійний ліцей.

У 2020 році здобув вищу освіту за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа» в Хмельницькому інституті соціальних технологій «Університету «Україна».

Боронив країну з 2014-го року. Служив у 19-й ракетній бригаді «Свята Варвара». Проходив службу на різних посадах. Був досвідченим військовослужбовцем. З рядових позицій дослужився до офіцера і був у званні старшого лейтенанта.

Загинув Герой 27 серпня 2024 року під час обстрілів на Сумському напрямку.

У Віталія Зарічного залишились батьки, брати, сестри та велика родина. Поховали захисника на Алеї слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті студента Інституту права та суспільних відносин 

Університету "Україна"

Владислава ЗАТІРКИ

Владислав Леонідович Затірка народився 26 червня 1999 року в селі Верхів Острозького району Рівненської області.

Із 2006 по 2014 роки навчався у НВК «Верхівська ЗОШ І-ІІ ступеня», після чого продовжив здобувати середню освіту в Грем’яцькій школі. У шкільні роки Владислав також розвивав свій творчий потенціал, навчаючись в Острозькій музичній школі.

Після закінчення школи вступив до Рівненського вищого професійного училища Департаменту поліції охорони, де здобув спеціальність «Інкасація та фізична охорона». Після завершення навчання Владислав працював на будівництві, підтримуючи родину та заробляючи на життя.

Коли війна увірвалася в життя України, Владислав добровільно став на захист своєї держави. Разом із батьком, Леонідом Іллічем, він протягом двох років брав участь у бойових діях на різних напрямках фронту.

Навчався на спеціальності «Право» і здобув ступінь бакалавра в Інституті права та суспільних відносин Університету «Україна».

У складі 61 окремого батальйону територіальної оборони ЗСУ Владислав мужньо боронив рідну землю на Сумщині. До останнього подиху залишався вірним присязі та українському народові.

Його останнє бойове завдання — 11 червня 2025 року.

Вічна пам’ять захиснику України! Герої вічно живуть у наших серцях!

Пам’яті студентки Інституту економіки та менеджменту Університету "Україна"

Катерини ЗЮЗЬКО

01.06.1999 – 08.03.2022

Зюзько Катерина народилася 1 червня 1999 року в місті Бровари Київської області.

Після школи навчалася у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Броварський професійний ліцей».

У 2017 році вступила до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», де стала вихованкою Інституту економіки та менеджменту. Навчалася за спеціальністю «Облік та оподаткування», здобула освітній рівень «молодший спеціаліст», у 2021 році отримала диплом бакалавра, а згодом розпочала навчання за програмою «магістр», однак завершити його, на превеликий жаль, не встигла.

Катерина була життєрадісною, доброзичливою та цілеспрямованою людиною. Вона прагнула до знань, мріяла про професійний розвиток, вірила у мирне й щасливе майбутнє у вільній Україні.

08 березня 2022 року в селищі Велика Димерка російські окупанти відкрили вогонь по автомобілю, у якому перебувала Катерина разом із цивільним чоловіком Дмитром та водієм Олександром Мироненком. Вони їхали, щоби придбати продукти та необхідні речі. Машину було розстріляно, а потім розчавлено військовою технікою. Дмитро вижив із тяжкими пораненнями, а Катерина, намагаючись урятуватися, вискочила з автівки, але була підступно застрелена в спину.

Її життя обірвалося на 22-му році. Вона не встигла здійснити своїх мрій і завершити обране навчання.

Вічна слава та світла пам'ять Катерині Зюзько — цивільній жертві війни, чиє життя забрала російська агресія!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Кіровоградського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Дениса ІВАНОВА

Студентство та викладацький склад Центральноукраїнського інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовний сум від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Менеджмент» Іванова Дениса Олександровича.

Іванов Денис народився в м. Кіровоград 03.05.81р. Після закінчення школи вступив до Кіровоградського державного професійно- технічного училища №2, яке закінчив у 1999році. У 2012 році вступив до Кіровоградського інституту розвитку людини на спеціальність «менеджмент». У 2015 році отримав вищу освіту та здобув кваліфікацію бакалавра з менеджменту, менеджера-адміністратора. Денис працював на АТ «Ельворті», до лав Збройних Сил України став ще у 2022 році. Майже одразу потрапив у «гарячу» точку – на Харківський напрямок. Служив на посаді старшого навідника протитанкового взводу. Отримав кілька контузій, мав інші серйозні захворювання, але до останнього виконував почесну і непросту місію Захисника України. Останній бій 43-річний старший солдат прийняв 16 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Першотравневе Куп’янського району Харківської області. За час служби його нагородили медалями «За оборону рідної держави» та «Незламним Героям російсько-української війни».

Студентський і викладацький колективи пам’ятають його спокійну вдачу, виняткову доброту, доброзичливість, порядність, надійність у дружбі. Після війни Денис мріяв повернутися до мирної праці та створити сім’ю.

Студенти та викладачі висловлюють щирі співчуття і розділяють непоправне горе матері Лариси Володимирівни у зв’язку із втратою єдиного сина Дениса. Вічна і світла пам'ять Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Житомирського економіко-гуманітарного інституту Університету «Україна»

Руслана КАЛІНІНА

Руслан народився 28 жовтня 1998 року в м. Житомир. У 2016 році закінчив Житомирську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №35. Упродовж 2019-2023 років навчався у Житомирському економіко-гуманітарному інституті Університету «Україна» на спеціальності «Менеджмент», здобув освітній ступінь бакалавра.

У 2020 року приєднався до лав Збройних сил України.

Загинув 06 лютого 2024 року на Донеччині під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) (Указ Президента України від 03.04.2024 р. №215/2024).

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Мелітопольського інституту екології та соціальних технологій Університету «Україна»

Вадима КАРМАЗИНА 

Вадим Віталійович Кармазин народився 8 липня 1996 року в селі Орлик Кобеляцької міської громади Полтавського району Полтавської області.

Навчався в Орлицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Після здобуття повної загальної середньої освіти вступив до Чугуєво-Бабчанського лісового коледжу. У 2015 році отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Мисливське господарство». Попри те, що Вадим уже мав освіту, хлопець продовжував наполегливо навчатися. У 2019 році закінчив Мелітопольський інститут екології та соціальних технологій, здобувши освітній ступінь «бакалавр» за спеціальністю «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування».

Протягом 2016 року Вадим працював у мисливському господарстві «Філін».

У 2017-2022 рр. працював інспектором у Нижньоворсклянському ландшафтному парку.

У 2022 році розпочав працювати у приватному господарстві по ремонту автомобілів у місті Дніпро.

27 грудня 2022 року Вадим був призваний на військову службу третім відділом Полтавського РТЦК та СП. Проходив військову службу у складі 3-го відділення 2-го аеромобільно-десантного взводу 3-ої аеромобільно-десантної роти. Був відважним стрільцем. 

22 березня 2023 року Вадим загинув під час мінометного обстрілу та обстрілу з СПГ поблизу населеного пункту Білогорівка, що на Луганщині.

Похований Герой у селі Орлик. На Алеї Героїв в селі Орлик встановлено меморіальну дошку Вадиму Кармазину. 

У селі Орлик одна з вулиць носить ім’я Кармазина Вадима на знак пошани до його пам’яті.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Миколаївського інституту розвитку людини

Миколи КАРПОВА

Світло нескореного неба!

Микола Костянтинович Карпов народився 22 березня 1983 року у місті Васильків, там, де небо поруч із землею, а слово «честь» завжди мало вагу. Іще змалку він вибрав шлях служіння – не як кар’єру, а як поклик серця. Закінчивши Васильківський коледж військово-повітряних Сил, Микола став тим, хто не кидає своїх і не відступає від присяги.

23 роки та 6 місяців у Збройних Силах України – не просто цифра, а ціле життя, присвячене безпеці країни. З 2014 року Микола був у самому серці спротиву – в зоні АТО, де щодня боровся не словом, а справою: готував бойові літаки до вильотів, аби вони знищували ворога і повертались цілими. У 2022 році став частиною легендарної частини А1789 «Привид Києва», де кожен його рух був рішучим кроком на захист столиці.

Під обстрілами, серед вибухів, у темряві тривог він завжди був на своєму посту. Бо знав: його робота – це чиєсь врятоване життя, ще один мирний день для рідної землі. Для нього не існувало себе, лише обов’язок, побратими, Україна.

У 2022-му Микола вступив до Миколаївського інституту розвитку людини Університету «Україна», мріючи після Перемоги допомагати воїнам психологічно відновитися.

31 грудня 2024 року, під час чергового ракетного обстрілу, Микола загинув, виконуючи бойове завдання. Загинув так, як жив – у строю, зі спокоєм в очах, вірністю в серці. Посмертно йому присвоєно звання майора. Та справжня велич Миколи не в зірках, а в його людяності.

Його пам’ятатимуть не лише як воїна, а як людину, з якою було світло. Ту, що завжди усміхалася, казала: «Все буде добре», і змушувала в це вірити. Його син скаже: «Мій тато – Герой», а ми всі скажемо: «Ми ніколи не забудемо»!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своєї Вітчизни, викладача Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Сергія КЛИМЧУКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого колеги Сергія Дмитровича КЛИМЧУКА, життя якого обірвалося 17 серпня 2014 року в селі Хрящувате Луганської області.

Сергій Дмитрович народився 19 березня 1969 року в селі Троянівка Маневицького району Волинської області. У 1986 році закінчив Троянівську загальну середню школу. У 1989 році завершив строкову військову службу у званні старшини. Сергій здобув дві вищі освіти. У 1994 році закінчив Волинський державний університет імені Лесі Українки та здобув кваліфікацію вчитель української мови та літератури. У 1998 році закінчив факультет післядипломної освіти того ж університету за спеціальністю «Правознавство».

Сергій Дмитрович працював вчителем української мови та літератури у середній школі села Літогоще Рожищенського району. З 2003 по 2011 рік працював викладачем кафедри права Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна». Як людина і колега, Сергій Дмитрович був відповідальним, сумлінним та старанним, добросовісно ставився до виконання своїх посадових обов’язків. У колективі та серед студентів користувався авторитетом.

Практикував як юрисконсульт, був юристом у Волинському обласному центрі з надання безоплатної правової допомоги.

Був активним членом Козацького Стрілецького Братства, проводив широку роз’яснювальну та просвітницьку роботу, ініціював, організовував та брав участь у заходах щодо відновлення та вшанування пам'ятних дат і постатей боротьби за створення та розбудову Української держави. Ще студентом брав активну участь у підтримці Революції на граніті 1990 року, був активним учасником Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років. Під час Революції Гідності перебував у складі 4-ої козацької сотні.

З початком збройної агресії російської федерації Сергій активно включився в роботу щодо забезпечення громадського порядку та безпеки у місті, а також на кордоні з Республікою Білорусь. З метою підготовки до активної участі у захисті Батьківщини проходив фізичні тренування та військовий вишкіл. У липні 2014 року добровільно виїхав на Схід України та вступив у 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», в складі якого на посаді старшого водія виконував бойові завдання із захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.

Загинув 17 серпня 2014 року в селі Хрящувате Луганської області від осколкового поранення в голову, коли під мінометним обстрілом переносив до укриття поранених побратимів. 24 серпня 2014 року похований на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа Луцького району.

Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеню» (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно)

Присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (посмертно) та названо вулицю на честь Сергія КЛИМЧУКА.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким Сергія Дмитровича КЛИМЧУКА.

Сергій КЛИМЧУК залишиться в нашій пам’яті хоробрим воїном, патріотом, який поклав своє життя за цілісність та незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Центральноукраїнського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Дмитра КОЖОКАРЯ

Народився Дмитро 20.11.1993р. у м. Кузнецовськ Рівненської області.

Навчався у Кіровограді в НВО «Спеціальна загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №1» Кіровоградської міської ради. У 2021 році став студентом спеціальності «Право» Центральноукраїнського фахового коледжу.

Родичі розповідають, що Дмитро вирішив захищати Україну ще в 2014 році. Армія була для нього всім. Він любив цю відповідальну, нелегку роботу. 29-річний командир групи спеціального призначення, сержант Кожокарь Дмитро Олександрович загинув 5 серпня 2022 року в районі селища Шевченко Донецької області у війні з окупантами. Украй тяжкі, несумісні з життям поранення український Воїн отримав під час виконання бойового завдання.Тривалий час його не могли забрати з поля бою. Тільки звільнення підконтрольної ворогу території 22 вересня 2022року вдалося повернути тіло нашого Воїна додому.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким, які втратили сина і чоловіка.

Вічна пам'ять і слава нашому відважному Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Дубенської філії Університету «Україна»

Ярослава КОНДРАТЮКА

Війна… Вона безжальна… Забирає найкращих синів твоїх, Україно! Новина про смерть ще одного молодого та сміливого захисника нашої держави є втратою для всієї громади. Ніколи не пробачимо окупанту жах та біль, які він приніс на нашу землю. Схилімо голови в скорботі, адже загинув наш випускник, мужній син твій, Україно – Ярослав Кондратюк.

Йому назавжди 29. Він закінчив 16 школу, пішов служити за контрактом у 2012 році.

Служив у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Загинув боєць поблизу Запоріжжя під час артобстрілу 9 квітня.

Він завжди був за правду. Військовим хотів бути зі школи. Здійснив свою мрію, але, на жаль, вона дуже швидко закінчилася. Ярослав під час проходження служби ніколи не шукав легких шляхів та завжди готовий був брати на себе відповідальність в будь-яких умовах, проявляв високий професіоналізм, чесність та повагу до побратимів.

Похований 30 травня 2022 року на Алеї Героїв Микулинецького кладовища м. Тернопіль.

Нагороди :

• нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня;
• почесний громадянин міста Тернополя (22 серпня 2022, посмертно)

Холодний смуток душу охопив,

Дощем заплакав…Свічка догорає…

Він не дожив, не докохав, не долюбив…

Та праведна душа не помирає!

Вічна пам’ять і шана !

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Дубенської філії Університету «Україна»

Віталія КОРЕНЯ

Віталій Миколайович Корень, 2001 року народження, був родом із селища Люблинець Ковельського району. Молодий воїн служив снайпером в/ч 7015 (4-та окрема танкова бригада Сухопутних військ ЗСУ).

Випускник 2022 рок спеціальності 123 «Комп’ютерна інженерія» Дубенської філії Університету «Україна», освітнього рівня бакалавр.

Загинув 17 листопада під час виконання бойового завдання з захисту України в Харківській області.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна»

Єгора КОРЯКІНА

Корякін Єгор Олександрович, студент Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна», ІІІ курсу, спеціальності «Право», заочної форми навчання…… назавжди….

Єгор народився 09 листопада 1994 року в селі Ліщин Житомирської області.

Після закінчення школи вступив до Білоцерківського інституту економіки та управління.

Проходив службу в полку особливого призначення № 2 Головного управління Національної поліції у м. Києві з 13.02.2019 по 01.03.2024 р.

Віддав життя, захищаючи Україну від російської навали в лавах об’єднаної штурмової бригади «Лють» 19 травня 2024 року поблизу м. Вовчанськ Харківської області.

Єгор був організованим, щирим та веселим хлопцем: для батьків – найкращим сином, для викладачів – сумлінним студентом, для колег – другом та побратимом….»

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Інституту права та суспільних відносин Університету «Україна»

Григорія КОСТРИЦІ

Костриця Григорій Васильович (18.07.1997 – 27.04.2024) – уродженець села Новосілки, Боярської громади. За фахом – юрист, закінчив у 2018 році Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Правознавство».

Григорій працював у родинному бізнесі, докладав багато зусиль для розвитку справи. Разом із дружиною Ксенією виховував доньку Олександру, яку любив більше за все на світі.

Був добрим, життєрадісним, завжди приходив на допомогу, дбав про велику дружню родину.

Коли почалася повномасштабна війна, долучився до лав територіальної оборони, а потім мобілізувався добровільно і 9 травня 2022 року склав присягу.

Був відібраний для проходження служби у розвідувально-диверсійному підрозділі «Kraken» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Щиро пишався тим, що боронить Україну в одному з найвідоміших підрозділів.

Виконував завдання на всіх гарячих напрямках фронту у Запорізькій і Донецькій областях. Зокрема, під Бахмутом та Часовим Яром, де загинув 27 квітня 2024 року.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Юрія КОСТЮЧЕНКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Психологія» Костюченка Юрія Георгійовича, життя якого обірвалося 28 квітня 2022 року під час бою з російським агресором в Харківській області.

Народився Юрій Георгійович 13 листопада 1984 року у місті Хмельницькому. У 2007 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій. У 2012 році здобув освітній ступінь «бакалавр» за фахом психолога. Серед студентської спільноти Юрій вирізнявся доброзичливістю, відповідальністю та справедливістю. Був активним учасником громадського життя інституту. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Юрій Костюченко мав звання старшого сержанта. Військовослужбовець 4 стрілецької роти 86 ОБТрО Збройних Сил України. Позивний військового – «Кіт». Воював у східній частині України. Він був хорошою людиною і справжнім мужнім воїном.

Указом Президента «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням позачергової дев᾽ятнадцятої сесії Хмельницької міської ради №2 від 23 вересня 2022 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті студентки бакалаврату спеціальності "Психологія" Інституту соціальних технологій Університету "Україна"

Юлії КУПЕНКО

Юлія вивчала психологію, якраз у 2022 році мала закінчити бакалаврат. У вільний час захоплювалась акторською майстерністю та кіно. Хотіла зробити творчу кар’єру…

Студентка Юлія Купенко загинула 14 березня в Києві. У столичну багатоповерхівку в Святошинському районі влучила російська ракета – виникла пожежа. «41 квартира. Благаю, немає чим дихати. Я падаю», – це були останні слова Юлії Купенко, які вона написала у студентському чаті. Юлія загинула від отруєння чадним газом.

Це страшно…Невимовний біль... Співчуття близьким та рідним…Вічна пам'ять та Царство Небесне Юлі!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Миколаївського інституту розвитку людини

Дениса КУШНІРА

«Щасливчик Денді»: історія світлого серця й незламного воїна

Денис В’ячеславович Кушнір народився 13 жовтня 1994 року в місті Бєльці, а зростав в Україні, яку згодом свідомо обрав як справу свого життя. Ще з дитинства вирізнявся активністю, щирістю і внутрішнім світлом. Займався бальними танцями, кікбоксингом, навчався у Чорноморському ліцеї №3. Умів дружити, підтримувати, бути прикладом.

Коли почалася повномасштабна війна, Денис перебував у Німеччині. Дізнавшись про вторгнення, одразу вирішив повернутися. Спершу приєднався до територіальної оборони Чорноморська, а згодом став бійцем 126-ї окремої бригади Збройних Сил України. Побратими називали його «Денді» – за вміння тримати внутрішній спокій навіть під вогнем. Був поранений, але щоразу повертався у стрій. У 2024 році перейшов до штурмового підрозділу, де передавав досвід новобранцям.

Вірив у перемогу й думав про майбутнє. Восени 2024 року вступив до Миколаївського інституту розвитку людини Університету «Україна» на спеціальність «Право». Хотів допомагати людям не тільки на фронті, а й у мирному житті.

12 листопада 2024 року загинув під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу. Йому було 30 років. У Дениса залишились дві донечки. Вони зростатимуть з гордістю за тата, який не злякався, не втік, а став на захист.

Його пам’ятають як щирого, сильного, світлого. Як людину, яка завжди йшла вперед. З усмішкою, відкритим серцем і вірою в Україну.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Інституту права та суспільних відносин Університету «Україна»

Максима КУШНІРА

Максим Леонідович Кушнір народився в селі Білогородка Київської області 14 липня 1985 року.

У 2015-2016 роках брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Максим пішов добровольцем захищати країну 14 січня 2015 року. Із честю та гідністю він разом із побратимами захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в районах проведення антитерористичної операції.

Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації, у зв'язку зі станом здоров'я тільки з четвертої спроби вийшло 18 січня 2023 року підписати контракт. Захищав Батьківщину від російських окупантів у складі 241-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.

16 травня 2024 року отримав вибухову травму, множинні вогнепальні осколкові поранення. Після двох місяців лікування у шпиталі, не дочекавшись ВЛК, повернувся до зони бойових дій та став у стрій на захист Батьківщини.

Командир 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А7376 сержанту Кушнір Максим Леонідович загинув 13 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Побєда Мар'їнської громади Покровського району Донецької області.

Навчався в Національній академії Служби безпеки України. У 2024 році завершив навчання за спеціальністю 081 Право в Інституті права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

Похований у місті Вишневому Київської області.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу! 

Пам’яті Героїні, захисниці України, гідної доньки своїх батьків і Вітчизни, випускниці Житомирського економіко-гуманітарного інституту Університету «Україна»

Тетяни ЛЮБИЧ

Тетяна народилася 04 жовтня 1999 року в с. Ступник Хмільницького району Вінницької області. Закінчила НВК № 4 м. Бердичів, після чого вступила до медичного коледжу. Упродовж 2018-2020 років навчалася у Житомирському економіко-гуманітарному інституті Університету «Україна» на спеціальності «Фізична реабілітація», здобула освітній ступінь бакалавра.

У 2021-му підписала контракт зі Збройними Силами України, обравши службу у 26-ій артилерійській бригаді ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Загинула 31 травня 2025 на Донеччині, виконуючи бойове завдання.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Максима ЛЯШУКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Фізична реабілітація» Максима Володимировича ЛЯШУКА, життя якого обірвалося 29 серпня 2014 року у «зеленому коридорі» поміж селами Новокатеринівка та Горбатенко Донецької області.

Максим народився 18 травня 1989 року в м. Луцьку. Закінчив Острожецьку середню школу Млинівського району Рівненської області. Після завершення школи вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Фізична реабілітація», у 2010 здобув освітній ступінь «бакалавр», а в 2012 році закінчив магістратуру з цієї ж спеціальності.

Серед студентської спільноти Максим вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, суспільною відповідальністю та завжди відстоював справедливість. Був активним учасником спортивного та громадського життя інституту. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Після служби у лавах Збройних Сил України працював міліціонером взводу №2 спеціальної роти судової міліції «Грифон» УМВС, був помічником оперуповноваженого відділу швидкого реагування «Сокіл» УБОЗ УМВС, згодом – заступником командира взводу РПСМОП «Світязь» УМВС України у Волинській області.

Загинув 29 серпня 2014 року. В результаті влучання снаряду в автобус загинуло шестеро бійців взводу «Світязь», серед яких був Максим. Похований у селі Острожець Млинівського району Рівненської області 27 грудня 2014 року.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Максима.

Максим залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Житомирського економіко-гуманітарного інституту Університету «Україна»

Антона МАЦЕГОРИ

Студентство та науково-педагогічний склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють найщиріші співчуття з приводу тяжкої втрати нашого випускника спеціальності «Фізична терапія, ерготерапія» Антона Олександровича МАЦЕГОРИ, життя якого обірвалося 01 листопада 2023 року.

Антон народився 15 червня 1996 року в м. Красний Луч Луганської області. Закінчив коледж КВНЗ «Житомирський медичний інститут» Житомирської обласної ради за спеціальністю «Медсестринство» професійної кваліфікації «фельдшер». Після закінчення коледжу вступ до Житомирського економіко -гуманітарного інституту на спеціальність «Фізична терапія, ерготерапія».

Антон Мацегора – солдат, курсант навчальної роти. До служби в ЗСУ був медиком, працював в Житомирській обласній лікарні ім. Гербачевського. Був мобілізований та став у лави 95 ОДШБ.

Антон завжди мав щире та відкрите серце, був готовий завжди підтримати та допомогти. Назавжди залишиться в нашій пам’яті та серцях веселим, добрим, завжди щирим, з неймовірною посмішкою.

Похований у селі Ягодинка Романівського району Житомирської області області 02 листопада 2023 року.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Андрія МАЧУЛЯНСЬКОГО

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Право» Андрія Миколайовича МАЧУЛЯНСЬКОГО, який героїчно загинув 30 серпня 2023 року, захищаючи державний кордон в Сумській області.

Народився 15 лютого 1980 року у селі Колом’є, що на Славутчині. У 1998 році з відзнакою закінчив Нетішинське СПТУ №23, здобувши середню спеціальну освіту за спеціальністю «Радіомеханік». Після проходження строкової військової служби працював електромонтером на Хмельницькій АЕС.

У 2008 році закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна» здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста з права. У 2022 році продовжив навчання для здобуття ступеня бакалавра.

Військове життя Андрія Миколайовича почалося у 2002 році, коли він уклав контракт зі Збройними силами України й у складі військової частини А0481 з 2003 по 2006 рік звитяжно та професійно виконував миротворчі місії у Республіці Ірак, Державі Кувейт та Республіці Ліберія, за що був нагороджений пам’ятним нагрудним знаком Міністерства оборони України «Воїн-миротворець», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ України «Кращий сержант сухопутних військ» та нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, Андрій Мачулянський перевіз дружину з дітьми з Харкова до Нетішина та добровольцем пішов боронити Батьківщину. У квітні 2022 року був мобілізований до 240-го окремого батальйону територіальної оборони 114 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Північ» Сил територіальної оборони ЗСУ. Головний сержант стрілецького взводу стрілецької роти виконував найбільш ризиковані та відповідальні бойові завдання у Сумській, Харківській, Запорізькій, Донецькій, Луганській та Чернігівській областях. Хоробро, самовіддано й завзято знищував московських загарбників.

Виконуючи бойове завдання із захисту державного кордону в Сумській області, героїчно загинув 30 серпня 2023 року.

За визначні заслуги у зміцненні національної безпеки держави, за зразкове виконання військового обов'язку, виявлені при цьому честь та доблесть, у березні 2023 року військовослужбовець був нагороджений відзнакою Головного управління розвідки Міноборони України «Вогнепальна зброя».

12 жовтня 2023 року Андрію Мачулянському було присвоєно чергове військове звання «головний сержант» посмертно.

За мужність, патріотизм, високу громадянську позицію, героїзм, бойові заслуги під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України старший сержант став повним кавалером ордена «За мужність».

Указом Президента України старшому сержанту Андрію Мачулянському посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Вічна та світла пам’ять Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Центральноукраїнського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Володимира МИРОНЧУКА

Колектив здобувачів освіти і викладачів сумує з приводу загибелі студента ІІ курсу спеціальності «Право» Володимира Мирончука.

Народився Мирончук Володимир Борисович 06.11.1967р. у м. Кіровоград. Навчався до 1983 року у кіровоградській Фортечній гімназії. Закінчив одне з міських училищ, отримавши професійно-технічну освіту і робочу спеціальність.

Працював начальником охорони групи обʼєктів, ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШИН», проживав з сім’єю в місті Кропивницькому.

Добровольцем пішов до лав ЗСУ. Під час проходження служби у одному з підрозділів ССО України молодший сержант Мирончук боронив незалежність нашої держави. Під час виконання бойового завдання, потрапивши під вогонь ворожої артилерії, 54-річний молодший сержант Володимир Мирончук загинув .

Володимир Борисович був націоналістом за своїми поглядами і переконаннями, вступив до лав ВО «Свобода» у 2017 році, брав активну участь у політичному житті міста.

У житті Володимир був принциповою, відвертою та щирою людиною, вірним другом, хорошим батьком, люблячим чоловіком, мав веселу вдачу.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Володимира Борисовича Мирончука нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Глибокі співчуття дружині Вікторії та трьом донькам, які залишилися без чоловіка і батька.
Пам'ять про справжнього Героя, патріота, надійного друга, сім’янина назавжди залишиться в наших серцях.

Пам’яті Героя Небесної Сотні, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, cтудента Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Василя МОЙСЕЯ

Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити душевну біль, від втрати рідної людини. Студентство та викладацький склад Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» висловлюють найщиріші співчуття з приводу тяжкої втрати студента спеціальності «Здоров’я людини» Василя Михайловича МОЙСЕЯ, життя якого обірвалося від ворожої кулі снайпера 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві.

Василь народився 27 березня 1992 року у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Змалечку хотів бути священиком, як рідний брат Роман настоятель парафій у селах Небіжка і Клепачів Ківерецького деканату Волинської єпархії. Навчався у Зубрецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9-го класу переїхав до Івано-Франківська. 10-й та 11-й класи навчався в Івано-Франківській середній загальноосвітній школі № 21.

У 2010 році вступив на факультет соціальних комунікацій і реабілітації Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна», де навчався за напрямом підготовки «Здоров’я людини». За час навчання зарекомендував себе як здібний та старанний студент, брав участь у студентському житті інституту, допомагав у підготовці студентського дозвілля, спортивно-масових заходів. Активно займався спортом, любив подорожувати та організовував туристичні походи, найдужче любив мандрувати Карпатами. У студентські роки став членом політичної партії «Свобода» та членом українського реєстрового козацтва.

Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ’ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя. «Краще вмерти вовком, ніж жити псом», – це статус Василя Мойсея у соціальній мережі.

В ніч з 18 на 19 лютого 2014 року приїхав на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Був там в перших рядах, на барикадах. Він входив до Волинській сотні Самооборони з позивним «Друг Крук». 20 лютого 2014 року загинув внаслідок вогнепального поранення, куля снайпера влучила у грудну клітку. Юнака не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті; куля пошкодила важливі кровоносні судини. Друг Звіробій, Сергій Мерчук, який витягнув Василя Мойсея з бою, коли в нього потрапила ворожа куля, не стримуючи сліз, передав останні слова Друга Крука: «Вибачте… Я вас всіх люблю». Помер 21-річний Василь у 17-й лікарні м. Києва.

Поховали Героя 23 лютого на Меморіальному комплексі «Вічна Слава» в м. Луцьку на Меморіалі вічної слави. На могилі Василя встановлено Монумент волинянам-Героям Небесної сотні, присвячений пам’яті семи волинян – полеглих героїв Революції Гідності.

Василю МОЙСЕЮ присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015) (посмертно).

Василеві МОЙСЕЮ присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луцька» (посмертно) та названо проспект на честь Василя МОЙСЕЯ.

15 листопада 2017 року Кабінет Міністрів України заснував іменну стипендію Василя Мойсея для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія».

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Василя.

Вічна пам’ять і слава Героям Небесної Сотні та всім, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна»

Антона МОСКАЛЕНКА

Антон Москаленко (19 січня 1991 р. − 21 серпня 2014 р.) - старший солдат Збройних сил України. У 2006 році закінчив 9 класів ЗОШ № 3 м. Жмеринки, потім продовжив навчання у Жмеринському вищому професійному училищі. У Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна» Антон Москаленко навчався за спеціальністю 081 «Право». У травні 2014 року Антон був мобілізований до лав Збройних сил України. Був старшим солдатом, старшим стрілецьм 9-го батальйону територіальної оборони Вінницької області. Антон Москаленко мав позивний «Дізель». Загинув старший солдат під час обстрілу блокпосту в районі с. Маркине Новоазовського району Донецької області. 24 серпня 2014 року похований на міському кладовищі м. Жмеринка.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Романа МУКОМЕЛИ

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Романа Ігоровича Мукомели, життя якого обірвалося 13 квітня 2022 року в селищі міського типу Вільча Поліського району Київської області.

Народився Роман Ігорович 20 жовтня 1988 року у місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькому навчально-виховному комплексі № 2. Після школи закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій, за фахом юрист. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

З 2014 року брав участь у війні на сході України. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований у 8-мий окремий полк Сил спеціальних операцій та перебував на передовій. Пішов захищати країну, хоч обіцяв родині, що вже більше не піде служити. Роман розумів, що в час великих випробувань, кожен має бути на своєму місці і здобувати важку перемогу.

Загинув 13 березня 2022 року. У той, не сонячний день, Роман їхав із побратимами із завдання під Києвом, Поліського району і їхня машина наїхала на розтяжку. Вічність розділила хороброго сина, воїна, батька з його родиною, з його Україною…

Похований на Алеї Слави в місті Хмельницький.

Указом Президента «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Роман Ігорович Мукомела – сержант, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Інституту соціальних технологій Університету "Україна" 

Дмитра МУЛЬКА

Дмитро народився в селі Попова Гребля Вінницької області. Закінчив Бершадський медичний коледж. Пройшов строкову службу, а потім вирішив залишитися у війську. З 2012 року служив за контрактом у лавах Державної прикордонної служби України. У 2021 році вступив на бакалаврат спеціальності психологія до Університету «Україна». Вільний час намагався присвячувати родині, особливо – дітям.

Брав участь в АТО у складі 11-го (Краматорського) прикордонного загону. Воював під Мар’їнкою на Донеччині. У 2018-2020 роках у складі свого підрозділу виконував бойові завдання на території ООС в районі Костянтинівки та Майорська на Донеччині.

У 2022-му Дмитро добровільно приєднався до лав Повітряних Сил Збройних Сил України. Проходив службу у 31-му окремому полку зв'язку та радіотехнічного забезпечення імені гетьмана Михайла Дорошенка (в/ч 0799). Обіймав посаду санітарного інструктора. Згодом був прикомандирований медиком до 36-ї бригади морської піхоти. Виконував завдання з евакуації і надання медичної допомоги у зоні бойових дій.

32-річний штаб-сержант Дмитро Мулько загинув 19 червня 2023 року поблизу села Левадне Запорізької області під час виконання бойового завдання. Коли евакуйовував поранених побратимів, сам отримав смертельне поранення. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

У Дмитра залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Вічна пам’ять Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Кіровоградського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Максима НАТОЧІЯ

Студентство та викладацький склад Центральноукраїнського інституту розвитку людини висловлюють глибокі співчуття та невимовний сум від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Фінанси та банківська справа» Максима Олександровича Наточія.

Максим Наточій народився 31 серпня 1986 року в Кропивницькому. Закінчив школу №32 та Кіровоградський інститут розвитку людини за спеціальністю "Фінанси та банківська справа. В лютому 2023 року пішов у навчальний підрозділ ЗСУ, дуже швидко опанував професію снайпера, отримав кваліфікацію – і його відправили під Мар’їнку в район Костянтинівки.

За словами рідних, Максим став командиром другого протитанкового відділення взводу вогневої підтримки другої десантно-штурмової роти. Влітку отримав осколкове поранення в плече: На бойове завдання його відправили 13 серпня 2023 року, а 14-го серпня артобстрілом накрило їхні позиції.

Максим загинув біля села Новомихайлівка Покровського району Донецької області. Йому всього було 36 років. У бійця залишились дружина й син.

Серед студентської спільноти Максим вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, дружньою підтримкою та завжди відстоював справедливість. Був активним учасником спортивного та громадського життя інституту. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Військові побратими помстилися за життя бійця, надіславши багато таких «подарунків» рашистам на фронті. 

Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким Максима.

Максим Наточій залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, відданим патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Владислава НЕДІЛЬКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Туризм» Владислава Олександровича НедількА, життя якого обірвалося 24 лютого 2022 року під Лисичанськом на Луганщині.

Владислав народився 12 серпня 1997 року в м. Нововолинськ. Коли Владиславові виповнилося чотири роки, сім’я переїхала до Луцька. У 2012 році після закінчення дев’ятого класу в ЗОШ № 25 вступив до Фахового коледжу технологій бізнесу та права СНУ імені Лесі Українки на спеціальність «Правознавство». У 2016 році став другокурсником юридичного факультету СНУ імені Лесі Українки. Однак не закінчив навчання у цьому закладі, а вступив до Тернопільського національного економічного університету на спеціальність «Фінанси і кредит». У 2019 році випускник університету дуже хотів відбутися як фахівець і особистість. Спроби мати власний бізнес не були успішними, тому почав допомагати мамі: працював супроводжувачем туристичних груп. Об’їздив усю Україну. Любив подорожувати. Вступив до Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» на заочну форму навчання зі спеціальності «Туризм». Здійсненню мрії завадила пандемія коронавірусу, бо спричинений ним карантин негативно вплинув на туристичну сферу. Владислав вирішив піти в армію і 25 лютого 2021 року уклав контракт на проходження військової служби. Із завзяттям опановував новий фах, отримав звання старшого солдата. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебував на передовій в складі 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Загинув 24 лютого 2022 року під Лисичанськом на Луганщині, коли ворожа ДРГ підірвала танк з українськими воїнами. Похований у селі Несвіч Луцького району Волинської області.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Владислава.

Владислав залишиться в нашій пам’яті хоробрим, мужнім юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Центральноукраїнського фахового коледжу Університету «Україна»

Максима ПАСТУХОВА

Колектив здобувачів освіти і викладачів сумує з приводу загибелі випускника Центральноукраїнського фахового коледжу спеціальності «журналістика» Пастухова Максима Олександровича.

Народився Максим 04 лютого 1992 р у м Кіровоград (нині -Кропивницький).

Навчався в одній із кіровоградських шкіл. Закінчив Кіровоградське вище професійне училище № 4. Як учасник бойових дій вступив на навчання до Центральноукраїнського фахового коледжу на спеціальність «Журналістика», успішно закінчив у липні 2020р.

Героїчно загинув 30-річний Максим 7 вересня2022 року при виконанні бойового завдання в м. Балаклія, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Глибокі співчуття рідним та близьким Максима.
Пам'ять про справжнього Героя, патріота, надійного життєрадісного друга, назавжди залишиться в наших серцях.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Миколаївського інституту розвитку людини "Україна"

Олександра ПАСЬКА

(молодший сержант, снайпер, позивний "Каспер", загинув 19.05.2023 р.)

Народився Олександр 20 грудня 1989 року в теплому чорноморському краї – Очакові Миколаївської області. Пішов по батьківському шляху – обрав професію військового (це так важливо – захищати свою Батьківщину).

Військову кар’єру розпочав з посади розвідника у липні 2010 року в 73-му морському центрі спеціальних операцій імені кошового атамана Антіна Головатого.

Війна для Олександра розпочалася з 2014 року, а вже з 2015 по 2017 роки він захищав країну на сході.

З березня 2017 по листопад 2020 року служив у лабораторії підготовки авіаційних протичовнових торпед відділу підготовки та ремонту зброї та озброєння морської авіації ВМС ЗС України. Вступив до Миколаївського інституту розвитку людини Університету «Україна» за спеціальністю 123 "Комп'ютерна інженерія", отримав диплом бакалавра в липні 2020 року.

З початком широкомасштабного вторгнення вступив до лав 130 батальйону ТРО м. Києва. Пізніше переведений до 243 батальйону 241 бригади Збройних Сил України.

У листопаді 2022 року отримав поранення біля села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Загинув Після одужання повернувся на фронт.

Загинув 19 травня 2023 року під час танково-мінометного обстрілу в селі Іванківське Бахмутського району Донецької області.

«Добрий і чуйний...», «відданий своїй справі, справжній професіонал, дивився смерті в обличчя з посмішкою, ніколи не пасував назад, був кращий із нас», «запам’ятався тією людиною, яка мала б нести добро, а не йти на війну…», - так згадують побратими Олександра Паська.

Залишилися батько, дружина, син та сестра. Похований на 42 ділянці міського кладовища м. Києва. Зі слів дружини Оксани: «Коли я ходжу до його могили й шепочу йому слова ніжності, розвіваються прапори і це його підтримка мені в очікуванні його дитини». Життя продовжується.

Вічна слава Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника і викладача Інституту комп'ютерних технологій Університету "Україна"

Максима ПЕТРЕНКА

Максим Петренко народився 11 грудня 1983 року у Києві.

У 2002 році Максим вступив на навчання до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», який закінчив із відзнакою у 2008 році, здобувши кваліфікацію магістра за спеціальністю «Комп’ютерний еколого-економічний моніторинг».

Професійну кар’єру Максим Петренко розпочав ще під час навчання у 2003 році з посади лаборанта кафедри комп'ютерної інженерії. Працював програмістом.

Після закінчення університету у 2008 році почав працювати викладачем Інституту комп’ютерних технологій. Як керівник Україно-корейського центру інформаційного доступу навчався та проходив стажування в Республіці Корея.

Брав участь і став фіналістом Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ “Roborace”. Пізніше готував до цих змагань і студентів. У 2011-2013 роках викладацьку роботою в університеті Максим поєднував з викладанням інформатики дітям у школі та гуртковою роботою.

Максим Петренко був учасником Революції Гідності. У квітні 2014 року він долучився до лав Національної гвардії України і потрапив до новоствореного добровольчого батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Прослужив два роки. Брав участь у бойових діях у районі Дебальцевого та Слов'янська.

Нагороджений відзнакою «За доблесну службу» та іншими нагородами. Під час ротацій продовжував викладати.

Після повернення до мирного життя у 2016 році ветеран АТО продовжив викладацьку роботу в університеті. У 2017 році створив власними руками та очолив в Університеті «Україна» науково-навчальну лабораторію кіберфізичних систем. Рішенням керівництва Університету «Україна» цю лабораторію названо його ім’ям.

Узяв участь у проєкті «Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО» від ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Міністерства міжнародних справ Канади та Міжнародного фонду «Відродження», в результаті чого його твори були надруковані у збірці оповідань-спогадів про війну «Голос війни: історії ветеранів».

2018 року за програмою для ветеранів Максим пройшов навчання в Київській школі економіки. Отримав грант на розвиток бізнесу з виробництва електронних програмованих конструкторів. Зареєстрував власну торгову марку.

З метою вшанування пам’яті полеглих побратимів у 2019 році Максим видав власну книгу «Спокійної ночі», де описаний початок російсько-української війни та перші бої під Слов'янськом. 

У 2020 році Максим Петренко як ІТ-волонтер створив цифровий просвітницький проєкт OpenLib.info для публічних бібліотек міста Києва. В рамках проєкту було проведено обробку даних про книжкові фонди публічних бібліотек Києва та створено пошукові інтерактивні web-полиці. На основі проведених досліджень у 2021 році Максим захистив дисертацію та отримав звання кандидата технічних наук.

На момент початку повномасштабної війни очолював кафедру комп'ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

У перший день повномасштабного вторгнення Максим Петренко повернувся на військову службу до 27 Печерської бригади Національної гвардії. Виконував завдання з оборони Києва та на сході країни.

1 червня 2022 року виконував бойове завдання з утримання населеного пункту Студенок Харківської області та проводив розвідку прилеглої території. Близько 05:00 ворог почав артилерійський та мінометний обстріл даного населеного пункту та разом із цим близько 07:00 години було зафіксовано рух ворожої техніки та піхоти, які почали штурмувати передові позиції. Група розвідки, до складу якої входив старший солдат Максим Петренко, почала бій із ворогом, але близько 11:45 гвардійці отримали від командування наказ відходити до раніше ухваленої точки збору, оскільки ворог мав переважаючі сили. Під час переправлення через дамбу групу накрив мінометний обстріл, в результаті якого старший солдат Максим Петренко отримав поранення в ліву руку. Надавши першу допомогу Максиму, бійці зрозуміли, що затиснуті з усіх сторін ворогом. Тоді Максим Віталійович приймає рішення залишитись на позиції, а решту групи відправити далі задля збереження підлеглому особовому складу життя. Понад рік Максима Петренка вважали безвісті зниклим.

Похований Максим Петренко 10 листопада 2023 року на Алеї Героїв на Лісовому кладовищі у місті Києві. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Спокійної ночі, наш воїне, з Вами світ ставав кращим та освідченішим.

Вічна та світла пам’ять.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Володимира ПЕТРИКА

Володимир Петрик народився 20.12.1972 року. Мав люблячу родину, займався бізнесом (продавав побутову техніку і надавав послуги з її ремонту), був старшим інструктором з дайвінгу, самбістом спортклубу «Fight Family. Був полковником МВС України, служив у 5 бтгр 81 окремої аеромобільної бригади ЗСУ (з числа добровольців територіальної оборони). З 2014 року – був активним учасником бойових дій на сході України.

У 2021 році вступив на магістратуру з психології Університету «Україна».

Загинув 14 березня 2022 року при оточенні його підрозділу в районі міста Копилів (Київська область).

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Івана ПІРОЖЕНКА 

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента 3 курсу спеціальності «Фізична культура і спорт» Івана Володимировича ПІРОЖЕНКА, який загинув 1 червня 2025 року під час виконання бойових завдань на Сумщині.

Пiроженко Іван Володимирович народився 1 лютого 1983 року в місті Миколаїв.

У 2001-2003 роках Іван Піроженко проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

У 2005 році закінчив Миколаївський торгово-економічний технікум та отримав спеціальність кухаря-технолога.

У 2022 році вступив на навчання в Хмельницький інститут соціальних технологій Університету «Україна» за спеціальністю «Фізична культура і спорт».

З 2014 року займатися паеурліфтингом, був майстром спорту зі станової тяги та присідань зі штангою. З 2016 року почав професійно займатися бодібілдингом та став 2-кратним віцечемпіоном України з бодібілдингу, срібним чемпіоном м. Харків та бронзовим призером турніру з бодібілдингу «Mister Perfect» в м. Львів. Іван дуже мріяв стати чемпіоном України та взяти участь у Європейських змаганнях із бодібілдингу.

На початку липня 2022 року Іван Піроженко покинув своє рідне місто Миколаїв, закривши бізнес та припинивши тренерську діяльність, оскільки став на захист України.

Іван Піроженко призвався до лав Державної прикордонної служби України – спочатку проходив службу в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Згодом, у складі одного з підрозділів, брав участь у виконанні бойових завдань під Бахмутом та Часовим Яром. У 2023 році Іван Піроженко перевівся до Сумського прикордонного загону, захищав та боронив державний кордон України в Сумській області.

Життя 42-річного захисника обірвалося 1 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на одному з напрямків ведення активних бойових дій на Сумщині. Його з війни не дочекалися дружина, двоє синів, батько, мати та брат.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна»

Богдана ПРИХОДЬКА

Богдан Олександрович Приходько народився 20 листопада 2001 року в м. Вишневе Бучанського району Київської області.

У 2021 році вступив до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на бакалаврат за спеціальністю 061 Журналістика Інституту філології та масових комунікацій. Навіки залишиться студентом ІІІ курсу.

Служив солдатом у 101 окремій бригаді охорони Генерального Штабу.

Загинув у Стариці Чугуївського району Харківської області 16 травня 2024 року.

Нагороджений відзнакою міністра оборони Україна за поранення від 23 жовтня 2023 р., орденом за мужність ІІІ ступеня (посмертно) Президентом України, Указ від 16 жовтня 2024 р. №702.

Вічна пам’ять захиснику України! Герої вічно живуть у наших серцях!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Полтавського інституту економіки і права Університету «Україна»

Дмитра ПУШКАРЯ

Студентство та викладацький склад Полтавського інституту економіки і права ЗВО «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Право» Пушкаря Дмитра Ігоровича («Балу»).

Народився Дмитро Ігорович 26 грудня 1984 року в м.Полтава. З вересня 2024 року навчався у Полтавському інституті економіки і права за освітнім рівнем магістр спеціальності Право.

Дмитро Ігорович був відповідальним, здібним та розумним магістрантом, доброю, усміхненою та щирою людиною.

Життя Дмитра Ігоровича обірвалося від вибуху авіабомби 15 січня 2024 року при виконанні завдання у зоні бойових дій.

Студентство та викладацький склад Полтавського інституту економіки і права висловлюють співчуття родині, друзям, побратимам.

Важка втрата для всіх нас. Вічна пам’ять!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Інженерно-технологічного інституту Університету «Україна»

Ігора РОЗЛОЖИСТОГО

Розложистий Ігор Миколайович народився 29 травня 2003 року в Києві.

З 2022 року навчався на 3-му курсі бакалаврату спеціальності «Технології харчування» в Інженерно-технологічному інституті Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

Ігор став на захист Батьківщини в перші дні війни в складі територіальної оборони під час навчання.

Служив командиром взводу евакуаційної групи стрілецького батальйону 116 окремої механічної бригади.

Загинув 2 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Куп’янському напрямку Харківської області

Похований на Лісовому цвинтарі у Києві.

Завжди на позитиві, щирий, з активною громадянською позицією, сміливий та мужній, часто «кіпішний», але той, на кого можна було покластися в складні моменти.

Приносимо щирі співчуття родині, нареченій, друзям, побратимам, усім, хто був знайомий із Ігорем.

Разом відчуваємо біль цієї страшної втрати.

Царство небесне Герою.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Рівненського інституту Університету «Україна»

Олександра РОМАНОВА

Студентство та викладацький склад Рівненського інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника 2013 року спеціальності «Фінанси і кредит» Олександра Олеговича РОМАНОВА, життя якого обірвалося 15 серпня 2022 року у Харківській області.

Олександр народився 23 січня 1992 року в м. Київ. У 2008 році закінчив Чернігівський військовий ліцей з посилено фізичною підготовкою. Упродовж 2008-2013 років навчався у Рівненському інституті Університету «Україна» на спеціальності «Фінанси і кредит», здобув освітній ступінь «спеціаліст» з відзнакою.

Серед студентської спільноти Олександр вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, суспільною відповідальністю та завжди відстоював справедливість. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

У квітні 2022 року був призваний за мобілізацією до Збройних сил України і направлений до 240 окремого батальйону територіальної оборони 114 окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Північ» Сил територіальної оборони Збройних Сил України, де обійняв посаду командира відділення стрілецького взводу.

Загинув 15 серпня 2022 року у Харківській області.

Отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023 року, посмертно) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Нагороджений медаллю «Честь, Слава. Держава»» III ступеня (7 червня 2023, посмертно) – за мужність, патріотизм, високу громадську позицію, героїзм, бойові заслуги у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Олександра.

Олександр залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Інституту права та суспільних відносин

Олексія САВКІНА 

Олексій Юрійович Савкін народився 13.03.1991 року.

Навчався у Запорізькому національному університеті. У 2021 році перевівся на 4-тий курс бакалаврату спеціальності 081 Право Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Отримав кваліфікацію бакалавра права у 2023 році.

З 2015 року служив у патрульній поліції, під час повномаштабки долучився до бойової бригади «Хижак». Цієї осені став бійцем 108 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі», де воював кулеметником.

15 вересня 2025 року біля н.п. Муравка Покровського району Донецької області загинув від авіаційного удару, виконуючи свій військовий обов’язок.

Похований у місті Тернівка Павлоградського району Дніпропетровської області.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Олександра САКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Олександр Андрійович САК, життя якого обірвалося 22 вересня 2022 року у Донецькій області.

Олександр народився 11 березня 1993 року в м. Володимир Волинський. Закінчив загально-освітню школу І-ІІІ ступенів №1 м. Луцька. Після завершення школи вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Правознавство», у 2015 здобув освітній ступінь «бакалавр», а в 2017 році закінчив магістратуру з цієї ж спеціальності.

Як студент, Олександр був винахідливим, наполегливим юнаком. Брав активну участь у житті студентського товариства інституту. У спілкуванні з одногрупниками та викладачами проявляв повагу та чуйність. Захоплювався автомобілями.

29-річний Олександр САК був призваний на військову службу по мобілізації 30 березня 2022 року до складу військової частини на посаду водія-електрика відділення зв’язку взводу зв’язку 3-го механізованого батальйону військової частини.

Старший солдат Олександр САК загинув 22 вересня 2022 у бою під час виконання бойового завдання щодо захисту суверенітету та незалежності України в районі населеного пункту Опитне Покровського району Донецької області.

Похований у м. Володимирі на Федорівському кладовищі 28 вересня.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Олександра.

Олександр залишиться в нашій пам’яті винахідливою і талановитою людиною, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Житомирського економіко-гуманітарного інституту Університету «Україна»

Олексія СИЧА

Студентство та викладачі Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття, схиляємо голови в скорботі і віддаємо шану нашому випускнику спеціальності «Фізична реабілітація» Олексію Сергійовичу СИЧА, життя якого обірвалося 24 грудня 2022 року підірвавшись на російській міні на Херсонщині.

Олексій народився 25 лютого 1996 року в м. Житомир. Закінчив Житомирський медичний інститут та у 2018 році вступив до Житомирського економіко -гуманітарного інституту Університету «Україна» на спеціальність «Фізична реабілітація», у 2020 році здобув освітній ступінь «бакалавр».

Під час навчання Олексій був життєрадісним, веселим та завжди готовим допомогти будь якої миті, сповнений оптимізму, у якого ніколи не було слів «не вийде», «не зможу». Він був надзвичайно світлою людиною, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Олексій служив в лавах ЗСУ, після чого двічі був в АТО, був учасником з відновлення територій в Донецькій та Луганській областях, пізніше і Херсонської області.

Окрім своєї професійної діяльності та мужності, Олексій був випускником відділення плавання ЖДЮСШ "Авангард", він став одним із кращих плавців Житомирщини. Олексій був чемпіоном, рекордсменом Житомирщини, кандидатом у майстри спорту з плавання. Представляв збірну команду Житомирської області.

Загинув 24 грудня 2022 року разом разом із двома своїми колегами з аварійно-рятувального загону, підірвавшись на російській міні на Херсонщині під час розмінування території. Похований у місті Житомирі 27 грудня 2022 року в м. Житомир на Смолянському військовому кладовищі.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

26 жовтня 2023 року у Житомирській громаді фахівці ДСНС висадили сіянці дуба та сосни, що стануть символом пам'яті трьох загиблих рятувальників Житомирщини.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Олексія.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна»

БОГДАНА СІМОНЧУКА

Богдан Олександрович Сімончук (19.01.1988 р. – 22.04.2022 р.) – командир відділення кулеметного взводу. Народився на Вінниччині у селі Тиманівка Тульчинського району. Після переїзду батьків на Житомирщину Богдан проживав у селі Повчине Новоград-Волинського району. У червні 2005 року закінчив Повчинську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Новоград-Волинського району Житомирської області. У Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна» Богдан Сімончук навчався на бакалавраті за спеціальністю 053 «Психологія» заочної форми навчання. З 2014 року по квітень 2022 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Спочатку Сімончук Б.О. був на службі за контрактом у 54-му окремому батальйоні, який базується у Новоград-Волинському, зв’язківцем. У 2021 р. Богдан Олександрович перевівся у 30 механізовану бригаду.

Поховали Героя на Житомирщині.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Миколаївського інституту розвитку людини Університету «Україна»

МИКОЛИ СКАЛЕЦЬКОГО

Сумна звістка сколихнула колектив Миколаївського інституту розвитку людини Університету «Україна». Під час виконання бойового завдання 15 жовтня 2023 року у віці 38 років на Херсонщині загинув здобувач вищої освіти 4 курсу ОР «бакалавр» спеціальності «Психологія» заочної форми навчання Скалецький Микола Дмитрович (1985-2023).

Родом із Маріуполя. Мріяв стати практичним психологом. Розумів, що ця професія дуже знадобиться побратимам після війни. Вірив до останнього подиху в Перемогу. Кохав, чекав народження сина, дав йому ще до народження ім’я – Святослав. Через місяць після загибелі воїна син (його кровне продовження) – Святослав Миколайович зустрів життя своїм першим криком і посмішкою, яку подарував своєму Ангелу-охоронцю – Батьку!

Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Артема СОКОЛОВСЬКОГО

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Психологія» Артема Олександровича СОКОЛОВСЬКОГО, життя якого обірвалося 21 червня 2023 року від ворожої кулі в районі Бахмута Донецької області.

Народився 15 грудня 1992 року в смт. Сутиски Тиврівського району Вінницької області. У 2010 році закінчив Тиврівський ліцей-інтернат поглибленої підготовки в галузі науки.

Артем Соколовський був професійним військовим, брав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС. Від початку повномасштабного вторгнення боронив Україну від російських окупантів.

У 2019 році вступив на навчання до Хмельницького інституту соціальних технологій за спеціальністю «Психологія». Мріяв стати психологом та допомагати людям. Під час навчання був відповідальним, добросовісним, добрим товаришем, наполегливо йшов до своєї мети. Артем успішно завершив навчання, дистанційно захистив бакалаврську кваліфікаційну роботу, знаходячись в зоні бойових дій, здобув ступінь бакалавра зі спеціальності «Психологія», однак не встиг отримати диплом, оскільки героїчно загинув 21 червня 2023 року поблизу міста Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання. Диплом Артема передали під час урочистого вручення його мамі та дружині.

Похований на Алеї Слави в місті Хмельницький.

Указом Президента України від 25 травня 2023 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України сержанта Соколовського Артема Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня.

Указом Президента України від 24 серпня 2023 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України сержанта Соколовського Артема Олександровича нагороджено орденом «За мужність» І ступеня, посмертно.

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради від 15 вересня 2023 року, посмертно.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій

Артема СТЕПАНИШИНА 

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Видавнича справа та редагування» Артема Петровича СТЕПАНИШИНА, який помер 6 листопада 2022 року у шпиталі.

Народився 7 січня 1987 року у місті Хмельницький. Навчався в Хмельницькій ЗОШ № 14, а потім – в Іванковецькому НВК, який закінчив у 2004 році.

З 2006 по 2010 рік навчався у Хмельницькому інституті соціальних технологій Університету «Україна» та здобув кваліфікацію бакалавра з видавничої справи та редагування.

Працював журналістом газети «Подільські вісті».

Проходив строкову військову службу. За кілька тижнів до закінчення служби підписав контракт.

Був учасником Революції гідності. Мріяв, щоб Україна увійшла у Євросоюз, а всю Революцію Гідності провів на Майдані у Києві.

28 лютого 2022 року повернувся з-за кордону і пішов на фронт. Був військовослужбовцем 53-ої окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха Збройних сил України. Боронив країну в званні «Старший солдат».

Виконував бойові завдання у найгарячіших точках на лінії зіткнення: Мар’їнка, Вугледар, Курахово, Зайцеве, Бахмут. Повернувшись у стрій після короткої відпустки, Артем ще з більшою завзятістю, мужністю, сталевою витримкою відстоював українську землю поблизу населених пунктів Андріївка – Кліщіївка, Донецької області.

Отримав важке поранення 1 листопада 2022 року поблизу Бахмута, а 6 листопада 2022 року помер у лікарні міста Дніпро.

У воїна залишилися мати, батько, донька.

Поховали Героя на Алеї Слави кладовища села Олешин Хмельницької громади.

Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Білоцерківського інституту економіки та управління

Олександра СТОРОЖИКА 

Сторожик Олександр Володимирович, випускник Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна» спеціальності «Право».

Олександр народився 04 квітня 1991 року в місті Біла Церква Київської області.

Після закінчення школи вступив до Білоцерківського інституту економіки та управління.

33-річний воїн був командиром гранатометного взводу роти вогневої підтримки 4-го батальйону оперативного призначення 1-ї Президентської бригади «Буревій».

Олександр Сторожик помер 3 квітня 2025 року в лікарні міста Вишгород від отриманих під час виконання бойових завдань поранень.

4 квітня захиснику виповнилося б 34 роки. 

Вічна пам’ять та шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Фахового коледжу «Освіта» Університету «Україна»

Кирила СУХІНА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Харчові технології» Кирила Андрійовича СУХІНА.

Захищаючи Україну, біля Вугледара, 10 лютого 2023 року загинув молодший сержант Кирило Сухін. Бійцю, який родом із Ірпеня, був лише 21 рік.

Серед студентської спільноти Кирило вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, суспільною відповідальністю та завжди відстоював справедливість. Був активним учасником спортивного та громадського життя інституту. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Кирила.

Кирило залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна»

Анатолія ТИМЧУКА
06.08.1985 – 24.10.2024

Майор медичної служби Збройних Сил України, військовий медик, учасник бойових дій, професійний реабілітолог.

Народився 6 серпня 1985 року у Вінниці. Навчався у 30-й загальноосвітній школі. З відзнакою закінчив відділення помічників військового лікаря для ЗСУ Вінницького медичного коледжу імені академіка Д. К. Заболотного. Продовжив освіту у Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна», де здобув фах ерготерапевта. Отримав диплом із відзнакою освітнього ступеня «бакалавр» та продовжив навчання у магістратурі, постійно вдосконалюючи професійні навички.

Понад 15 років свого життя віддав службі у військовому шпиталі. До повномасштабного російського вторгнення працював у приватній практиці, займаючись фізичною реабілітацією хворих та військових, допомагаючи багатьом побратимам повернутися до повноцінного життя.

З початком війни на Сході України у 2014 році став на захист Батьківщини. Тоді ж отримав звання майора медичної служби та статус учасника бойових дій (АТО). Війна залишила на ньому сліди, але не зламала — він як ніхто розумів, наскільки важко військовим адаптуватися до мирного життя, і зробив це своєю місією.

В особистому житті був відданим чоловіком і люблячим батьком. Разом із дружиною виховував двох донечок, яким нині 13 та 5 років.

«Метою свого життя Анатолій вважав допомогу людям. Дуже багатьох врятував та поставив на ноги. Його надзвичайно любили та цінували, а він був готовий обійняти увесь світ», — згадує мати, Юлія Іванівна.

Загинув 24 жовтня 2024 року у Харківській області, виконуючи свій обов’язок перед Україною. Йому було лише 39 років.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Вінницького соціально-економічного інституту Університету «Україна» 

Максима ТУРЧЕНКА

Максим ТУРЧЕНКО народився 15 квітня 1994 року. Після закінчення 25-ї школи м. Вінниці навчався на реабілітолога у Вінницькому соціально-економічному інституті Університету «Україна».

Після закінчення нашого закладу освіти (2016 р.) Максим ТУРЧЕНКО своє жития вирішив присвятити справі захисту Батьківщини. Задля цього по проходженні строкового армійського вишколу продовжив службу у Збройних Силах України за контрактом.

Максим воював у складі 4-го окремого стрілецького батальйону. Свій останній бій оборонець прийняв 28 травня на Вовчанському напрямку – поблизу села Стариця Чугуївського району Харківської області.

«Він був старанним та допитливим студентом, надзвичайно ерудованою людиною — завжди відкритою до пізнання нового. Любив життя в усіх його проявах і йшов по ньому з високо піднятою головою та палким серцем…» - світлі спомини про Максима.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Олександра ФАРИНИ

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого студента спеціальності «Психологія» Олександра Олександровича ФАРИНИ, життя якого обірвалося 11 жовтня 2020 року у військовому госпіталі м. Києва від раніше отриманих поранень у зоні бойових дій на Донбасі.

Народився 20 травня 1994 року в місті Керч, АР Крим, в родині військовослужбовця. У 2012 році закінчив СЗОШ № 8 I-III ступенів міста Хмельницького. Закінчив Національну академію МВС за спеціальністю юрист-правознавець.

Мав спортивну статуру, займався спортом ще з шкільних років. Виконав нормативи кандидата в майстри спорту з боксу та кікбоксингу, отримав 1-й розряд з кульової стрільби, а ще любив плавати, грати футбол, з шести років ходив на ушу. Завжди брав участь у міських, обласних та всеукраїнських спортивних змаганнях. 2012 року був призваний до лав Збройних Сил України. З 2013 року перейшов на контрактну службу у складі 8-го полку спеціального призначення. У зоні АТО ще з 2014 року, 4 ротації мужнього спротиву.

З 2017 по 2019 роки Олександр працював в охоронній фірмі ТОВ «Вінар Плюс» та заочно закінчив Національну академію МВС. У зазначений період спільно з працівниками поліції брав участь в охороні громадського порядку та забезпеченні безпеки при проведенні заходів на території міста та області. Олександр був інтелектуалом, належав до тих, які знають, як зробити життя модерним і успішним. Був мужній, сучасний, раціональний і його плани були змодельовані на багато років вперед, тому у 2019 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна» за спеціальністю «Психологія». Під час навчання зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний студент.

З 28 лютого 2019 року Олександр проходив службу у в/ч А1979 м. Чуднів Житомирської області, в караульній службі, але спокій і все зрозуміло – йому були не до снаги. Любив пізнавати нове, не сидіти на одному місці, тому добровольцем був прикомандирований до в/ч А1556 128-ї гірсько-штурмової бригади м. Мукачево Закарпатської області, брав участь у бойових діях в зоні ООС. За період військової служби отримав навички та спеціальності: старшого розвідника, старшого стрілка, оператора БПЛ «Нота», кулеметника, снайпера, гранатометника.

Олександр був важкопоранений в квітні 2020 року у зоні бойових дій на Донбасі, мужньо переніс багато операцій, але нажаль його життя обірвалося 11 жовтня 2020 року у військовому госпіталі м. Києва.

Похований на Алеї Слави в місті Хмельницький.

Нагороджено Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага», відзнакою Хмельницького міського голови «Воля та мужність», 2017 рік.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Полтавського інституту економіки і права Університету «Україна»

Олексія ФЕСЕНКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Спеціальна освіта» Олексія Анатолійовича ФЕСЕНКА, життя якого обірвалося 6 листопада 2023 року в районі села Іванівка Куп’янського району Харківської області.

Олексій народився 31 березня 1999 року у м. Лубни Полтавської області. Закінчив Лубенську загальноосвітню середню школу №4 та Лубенське медичне училище (2018 р.). Після завершення училища у 2019 р. вступив до Полтавського інституту економіки і права на спеціальність «Спеціальна освіта», у 2022 р. здобув освітній ступінь «бакалавр».

Фесенко Олексій Анатолійович — молодший сержант, бойовий медик Національної гвардії України. Перебуваючи на фронті, отримав контузію та все одно повернувся у стрій. Загинув 6 листопада 2023 року.

Максим залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Висловлюємо співчуття рідним та близьким.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Інституту соціальних технологій Університету "Україна"

Дениса ХІЛЬЧЕНКА

Денис народився 11 квітня 1974 року.

На фронті Денис – з 2014 року. Пішов у військо одразу після Революції Гідності, активним учасником якої він був. Спочатку добровольцем долучився до Збройних Сил України. Пройшов бойовий шлях від солдата до заступника комбата. Починав службу водієм, потім став навідником бронемашини, розвідником і сапером. За рік служби, коли закінчився термін хвилі часткової мобілізації, мав бажання повернутися додому, але загинув його товариш, командир саперного взводу, тому Денис вирішив продовжити службу та в 2017 році був командиром взводу у “72-ці”, у 2019 – очолював роту. Вступив до магістратури спеціальності Психологія Університету «Україна», яку успішно закінчив у 2017 році.

Багато років поруч з Денисом проходив службу і пес Патрон, який народився на фронті, мав бойові виходи, контузії та поранення, але теж загинув на російсько-українській війні.

4 серпня 2022 року у м. Мар'їнка (Донецька область) загинув у боях за Україну заступник командира батальйону з 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, капітан Збройних Сил України, Денис Хільченко.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Ростислава ЧАЙКОВСЬКОГО

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Психологія» Ростислава Володимировича ЧАЙКОВСЬКОГО, який героїчно загинув 08 квітня 2024 року на Донецькому напрямку.

Народився 9 квітня 1977 року у селі Божиківці Деражнянського району Хмельницької області. Проживав у м. Хмельницькому. У 1994 році закінчив Хмельницьку ЗОШ №25.

В Хмельницькому інституті соціальних технологій «Університету «Україна» здобув вищу освіту за спеціальністю «Психологія», отримав ступінь магістра з психології, саме тому й позивний Ростислава був «Психолог».

Понад 10 років жив та працював за кордоном, а коли розпочалася повномасштабна війна, в березні 2022 року, повернувся додому в Україну та долучився до захисту країни. І, оскільки, не був військовозобов'язаним, не одразу потрапив на службу. Та через рік вже був на найважчих напрямках, бо записався добровільно у штурмові війська.

Він був добрий, сміливий, дуже щирий. Він ніколи не ховався за спини інших, високого зросту, дужий, вольовий, все прагнув максимально, не боявся небезпек. У найважчі моменти приймав рішення і йшов до мети. З вересня 2023 року фактично постійно перебував у «найгарячіших» точках поблизу Бахмута. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, мав звання солдата. Пройшов курси з управління дронами та був у групі аеророзвідки.

8 квітня 2024 року Ростислав ЧАЙКОВСЬКИЙ напередодні свого дня народження загинув на Донецькому напрямку, біля села Кліщіївка, під час виконання бойового завдання.

Поховали Героя у рідному селі Божиківці, поруч із могилою матері, згідно його заповіту.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і  Вітчизни, випускника Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Ярослава ШАМАНОВА 

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Правознавство» Ярослава Вадимовича Шаманова («Шерман»), життя якого обірвалося 28 червня 2022 р.

Протягом усього навчання (2005-2009 рр.) Ярослав був веселим, добрим, щирим, із великою жагою до життя. Він жив і загинув як справжній воїн.

Серед його предків був хмельницький священник Андрій Лагода, якого більшовики вигнали з родиною серед зими з домівки. А також заможна родина Турчановських, яких двічі розкуркулювали та засилали до Сибіру, але вони змогли повернутися до Києва. Серед інших предків Ярослава – повстанець Яків Шаманов, який у 1920-х рр. воював проти комуністичного режиму.

Тож, початок російсько-української війни став для Ярослава особистим викликом. У березні 2014 р. він був серед перших, хто записався до війська добровольцем. У 2015 р. став командиром мотопіхотного взводу 11-го мотопіхотного батальйону «Київська Русь», воював на Донбасі. «Після усього пережитого я себе не уявляю без армії. На фронті я розкрив своє призначення – воювати і захищати свій народ. У мене немає страху вбити ворога. Зараз я добре розумію, що за покликанням я – воїн, до цього я йшов усе своє життя», – казав оборонець у 2017 р.

У лютому 2022 р. капітан Шаманов очолив 3-ю роту 130-го Батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади територіальної оборони (від 14 квітня 2022 р. – 241 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ). Брав участь в обороні Міжнародного аеропорту «Київ» (Жуляни), у визволенні м. Буча й Ірпінь. Після деокупації Київщини разом із суміжними підрозділами його рота тримала оборону стратегічно важливих населених пунктів Харківщини.

Капітан Шаманов загинув 28 червня 2022 р., рятуючи поранених побратимів поблизу с. Дементіївка Дергачівського району Харківської області. Тієї ночі тіло Ярослава не змогли забрати з позицій, це вдалося зробити лише наступного дня. Попрощалися з командиром 3 липня у Києві. Йому було всього 34 роки. У захисника залишилося двоє дітей, дружина та мати.

Указом Президента України № 627/2022 від 6 вересня 2022 р. нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно).

Висловлюємо співчуття рідним та близьким Миколи.

Владислав залишиться в нашій пам’яті хоробрим, мужнім юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна»

Володимира ШАПОВАЛА

Шаповал Володимир Сергійович, випускник Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна», спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», випуск 2008 рік.

Володимир народився 25 липня 1991 року в місті Біла Церква.

Після закінчення школи вступив до Білоцерківського інституту економіки та управління. Серед студентської спільноти Володимир вирізнявся веселою вдачею, доброзичливістю, відповідальністю. Його щира посмішка та неординарний підхід до навчання назавжди запам’яталися всім викладачам спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність».

Володимир був активним учасником КВК. Користувався повагою серед викладачів та студентів.

З 2014 року вступив до лав ЗСУ.

У російсько-Українській війні Володимир Сергійович Шаповал був командиром 2 механізованого відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини А4590.

Загинув 18 березня 2023 року під час перенесення до точки евакуації, в результаті поранення від ворожого вогню снайпера на околиці населеного пункту Серебрянка Донецької області.

Загинув під час захисту Батьківщини, залишився вірним Військовій Присязі на вірність українському народові.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

(Указ Президента України № 673/2023 «Про відзначення державними нагородами України»)

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Едуарда ШАРАНА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Едуарда Вікторовича ШАРАНА, який героїчно загинув 27 листопада 2023 року на Запорізькому напрямку.

Народився 11 вересня 1993 року у місті Хмельницькому. Едуард був все життя в спорті, професійно займався боксом. Військова справа з’явилася у його житті ще з юних років. У 2008 році він вступив у Львівський ліцей імені Героїв Крут. Вже за три роки почав навчатися в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Згодом перевівся в Одесу до військової академії.

Після закінчення ліцею, він хотів жити цивільним життям. Але тоді почався Майдан, потім АТО, а потім війна. Військова діяльність йому вдавалась. Досить швидко він отримав офіцерське звання.

Перебуваючи на військовій службі вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», який успішно закінчив у 2022 році здобувши ступінь бакалавра з права.

Капітан Шаран Едуард Вікторович був командиром групи спеціального призначення роти спеціального призначення загону спеціальних операцій військової частини А0661. Не дивлячись на свій професіоналізм, він часто їздив на навчання у Францію, Литву тощо.

У жовтні цього року захисник отримав поранення і перевівся в Хмельницький. Місяць перебував на лікуванні. Згодом сказав дружині, що в нього все загоїлося і він має їхати на передову.

27 листопада Едуард Шаран загинув. Сталося це на Запорізькому напрямку. Захисника поховали 1 грудня на Алеї слави.

Вічна та світла пам’ять Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Центральноукраїнського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Віталія ШЕВЧЕНКА

Студентство та викладацький склад Центральноукраїнського інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовний жаль від непоправної втрати нашого випускника Віталія Шевченка.

Віталій Шевченко народився 25 лютого 1996 року в Кропивницькому. Вже у 4,5 роки мама його привела в Кіровоградський обласний центр дитячої та юнацької творчості у Народний художній колектив України – хореографічний ансамбль «Росинка», де він займався танцями 13 років. У 6 років займався тхеквондо, отримав чорний пояс – І дан. У 10 років став кандидатом в майстри спорту України, неодноразово був переможцем спортивних змагань різних рівнів. Навчався Віталій Шевченко у загальноосвітній школі № 14, нині – ліцей «Лінгвістичний». Після школи розпочав навчання в Льотній академії за спеціальністю рятівник, та свою вищу освіту здобув в Центральноукраїнському інституті розвитку людини за спеціальністю «менеджмент». Викладачі та студенти пам’ятають його спокійним, врівноваженим, відповідальним до навчання, готовим прийти на допомогу.

Працював Віталій на підприємстві «Наша ряба» та інших, останнім перед мобілізацією місцем роботи було підприємство «Агрохім». У січні 2023 року Віталій Олександрович став на захист країни у складі 121-ої окремої бригади територіальної оборони. Служив майстром екіпажу безпілотного літального апарату роти ударних безпілотних авіаційних комплексів, сапером-мінером у військовій частині. Воював на Херсонському напрямку. Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій. Загинув 18 травня 2025 року в районі населеного пункту Милове Бериславського району Херсонської області. Йому було 29 років…
В один день з онуком, 18 травня, пішла з життя і бабуся Віталія, яку він так любив та опікувався нею. Без люблячого сина залишилась мама захисника, без брата – старша сестра, яка з дитинства була для нього найкращим другом, підтримкою та порадницею, без коханого чоловіка залишилась дружина, без турботливого батька – синочок – першокласник та маленька донечка 4 років, яку тато називав «своєю принцесою».

Висловлюємо співчуття рідним та близьким, які втратили сина, чоловіка, батька, брата.

Вічна пам'ять і слава мужньому Герою українського народу!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Олександра ШЕВЧУКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Право» Олександра Анатолійовича ШЕВЧУКА, життя якого обірвалося 30 червня 2023 року на Луганщині внаслідок артобстрілу.

Народився 29 липня 1986 року в місті Хмельницькому та виріс в обласному центрі. Навчався у Хмельницькій ЗОШ № 29. У 2004 році вступив до Хмельницького інституту соціальних технологій на спеціальність «Право». Після закінчення отримав освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста з права. Прагнув до знань, був справжнім другом, надзвичайно справедливою, світлою і порядною людиною. А ще був зразковим сім’янином. До повномасштабної війни працював таксистом.

У квітні 2023 року став на захист України та приєднався до 95-ої окремої Десантно-штурмової бригади. Пішов служити добровільно. Прослуживши три місяці, загинув 30 червня 2023 року під час артилерійського обстрілу в Луганській області.

Похований на Алеї Слави в місті Хмельницькому.

Олександр залишиться в нашій пам’яті доброзичливим і талановитим юнаком, патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно рішенням сесії Хмельницької міської ради від 15 вересня 2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії російської федерації проти України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, посмертно.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Андрія ШИМАНЮКА

Студентство та викладацький склад Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» висловлюють глибокі співчуття та невимовну тугу від непоправної втрати нашого випускника спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» Андрія Сергійовича ШИМАНЮКА, який героїчно загинув 15 січня 2024 року на Харківщині.

Народився 13 грудня 1995 року в м. Шепетівка Хмельницької області.

2016 року завершив навчання у Вищому професійному училищі №25 м. Хмельницького та отримав диплом кваліфікованого робітника здобувши професію «оператора з обробки інформації та програмного забезпечення»

У 2019 році закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність».

Служив номером обслуги другого протитанкового відділення взводу вогневої підтримки першої десантно-штурмової роти першого десантно-штурмового батальйону військової частини.

Гарний, розумний, закоханий, він так любив життя, усміхнений, сильний, завжди готовий до виклику...

15 січня 2024 року Андрій ШИМАНЮК загинув в Харківській області, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну.

Захисника поховали 7 лютого на Алеї слави м. Шепетівки.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна. Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Кіровоградського інституту розвитку людини Університету «Україна»

Ярослава ШИМЧИКА

Викладачі та студенти Центральноукраїнського інституту розвитку людини глибоко сумують з приводу загибелі випускника Ярослава Шимчика.

Яросла́в Володи́мирович Ши́мчик народився 7 червня 1992р. у місті Гайворон Кіровоградської області. У 2009 році закінчив Гайворонську загальноосвітню школу № 5. Займався спортом, відвідував спортивні секції. У 2009р. закінчив курси Гайворонського міжшкільного навчально-виховного комбінату по профілю «Оператор комп'ютерного набору». Навчаючись у 10 класі, захопився бодібілдингом, який переріс в улюблене заняття. Мріяв стати чемпіоном.

У 2009 р. став студентом Кіровоградського інституту розвитку людини факультету «здоров'я людини» за спеціальністю «фізична реабілітація».
У 2010р. пройшов курси з теоретичних та практичних аспектів лікувально-оздоровчого масажу.

Весною 2011р. підписав контракт і вступив до лав збройних сил України. Став десантником, здійснив 11 стрибків з парашутом. Радист радіогрупи 1-го загону 3-го окремого полку спецпризначення, в/ч А0680, м. Кропивницький. З початком російської збройної агресії брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Разом з побратимами 15 квітня 2014 звільнив і в подальшому утримував аеродром Краматорська.

28 липня 2014 розвідгрупа з 19 військовослужбовців 3-го полку під загальним командуванням підполковника Сергія Лисенка виїхала в район міста Сніжне на спецзавдання з евакуації пілотів збитого літака Су-25. Вони успішно провели операцію з порятунку одного пілота збитого штурмовика і заночували на території закинутої ферми поблизу села Латишеве. Власник ферми 61-річний Микола Бутрименко зустрів військових і запросив їх переночувати в ангарі, а сам виїхав до Сніжного і доніс про це терористам, які приїхали на бронетехніці і оточили ферму 29 липня. В нерівному бою під час прориву загинули 10 спецпризначенців в тому числі і старший солдат Ярослав Шимчик.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Ярослав Шимчик був нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (14.11.2014, посмертно).

Нагороджений відзнакою УПЦ КП — медаллю «За жертовність і любов до України» (червень 2016, посмертно).

Нагороджений пам'ятним знаком за оборону аеродрому Краматорська.

На фасаді гайворонської міської загальноосвітньої школи №5 встановлено меморіальну дошку на честь героя, а вулицю Піонерську перейменовано на вулицю Ярослава Шимчика.

Науково-педагогічний та студентський колективи інституту висловлюють глибоке співчуття батькам, Володимиру Володимировичу та Світлані Миколаївні Шимчикам. Ярослав залишиться в нашій пам’яті мужнім і відданим юнаком, справжнім патріотом, який поклав своє життя за незалежність України!

Світла і вічна пам’ять і шана Герою!.

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Івано-Франківської філії Університету «Україна»

Тараса ШПУКА

Івано-Франківська філія Університету «Україна» сумує з приводу загибелі випускника спеціальності «Програмна інженерія» Тараса Васильовича Шпука (2008–2012 рр.), який віддав своє життя, захищаючи незалежність України.

Народився 15.02.1991 року в Івано-Франківську.
Тарас дуже переймався проблемами учасників російсько-української війни, адже і сам був ветераном. Він долучився до війська у 2014 році, боронив Україну у складі 131-го окремого розвідбатальйону (позивний «Череп»), а до цього брав участь у Революції Гідності.
Після демобілізації продовжив підтримувати військових та ветеранів. Він очолював Івано-Франківську обласну асоціацію учасників та ветеранів АТО.
У проміжках між мобілізаціями Тарас був працівником фонду з прохальною назвою «Повернись живим», був заступником головного тренера «Ігор нескорених».
17 вересня 2025 року Тарас загинув під час виконання бойової задачі у складі групи спеціального призначення. Йому назавжди 34!
Друзі та колеги згадують його як людину честі, відданості та великої любові до рідної землі.
Щирі співчуття рідним! Вічна пам’ять і слава Герою України!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, студента Дубенської філії Університету «Україна»

Владислава ШТЕФУСЯ

Ще один український військовий, ще один наш земляк, випускник Дубенської філії університету «Ураїна», що воював за мир та свободу нашої країни, пішов від нас. Не вистачає слів, щоб передати смуток та біль, який чорним крилом торкнувся не лише сім’ї, а й всієї громади. Нехай світла пам’ять про Владислава назавжди залишиться в наших серцях, а Бог дарує йому Царство Небесне та вічний спокій. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника України - Владислава ШТЕФУСЯ, життя якого обірвалося під час виконання бойових завдань, захищаючи Батьківщину.

Народився Владислав 29 квітня 1998 року у місті Дубно. З 2004 року по 2008 рік навчався у Дубенській початковій школі №4, з 2013 року по 2017 рік - у Дубенській ЗОШ №6.

Після закінчення 9 класу вступив до Мирогощанського аграрного коледжу. Активно займався спортом. Кандидат у майстри спорту з вільної боротьби. Учасник регіональних та міжнародних змагань, нагороджений численними кубками та медалями. З березня 2021 року став студентом Дубенської філії ,спеціальності «123 Комп’ютерна інженерія».

З 2019 року служив у Збройних Силах України на посаді водія-понтонера.

Нагороджений медаллю бойових дій в АТО «Ветеран війни». Воїн загинув 4 травня 2022 року під час виконання бойових завдань на Харківщині в районі н.п. Протопопівка, Ізюмського району, Харківської області. Похований на Алеї Слави у місті Дубно на Семидубському кладовищі.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Жодні слова не зменшать душевний біль від втрати єдиного сина в мами. Ми повинні завжди пам’ятати, якою дорогою ціною нам дістається кожна хвилина мирного життя та Незалежність України.

Вічна пам'ять Герою України! Навіки слава! Герої не вмирають!

Пам’яті Героя, захисника України, гідного сина своїх батьків і Вітчизни, випускника Дубенської філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Олександра ЯРМОЛЮКА

Він проміняв теплі перини на холодні окопи, життя в ярмі на відважну боротьбу, спокійну і розміряну долю на захист Батьківщини!

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника України. Викладачі та студенти, уся університетська спільнота Дубенської філії відкритого міжнародного університету «Україна» сумує з приводу загибелі на фронті нашого випускника Олександра ЯРМОЛЮКА, життя якого обірвалося під час виконання бойових завдань, захищаючи Батьківщину.

Сашко вчився в Новокорецькій школі, здобув технічну освіту «Оператор комп’ютерного набору» у Корецькому ВПУ 24, здобув вищу освіту в Дубенській філії Університету «Україна» з 2012 року. Працював у Києві.

Попрощатися із захисником вийшло чи не все село, навколішки проводжали до місця спочинку та встеляли дорогу квітами. Поховали захисника на новокорецькому кладовищі.

Молодий хлопчина, красивий парубок, мужній солдат, Ярмолюк Олександр Петрович загинув 30 січня 2022 року в районі м. Кремінна, що на Луганщині. Йому назавжди 29…

Душа тепер у світлому раю,

Вона тепер на небі вже, у Бога.

Поліг із честю воїн у бою,

Щоб ближче стала наша перемога!

Нехай світла пам’ять про Олександра назавжди залишиться в наших серцях, а Бог дарує йому Царство Небесне та вічний спокій.