Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+38-067-406-53-92
Приймальна комісія
відділ оргроботи
+38-067-503-64-52
+38-067-328-28-22
Viber відділу обліку
+38-067-500-68-36
+38-067-242-71-34
Київ, вул. Львівська, 23 office@uu.ua

Школа викладання в інтегрованих групах

    ШКОЛА ВИКЛАДАННЯ В ІНТЕГРОВАНИХ ГРУПАХ

    ПАМ’ЯТКА КОЛЕГАМ

    Що потрібно знати викладачеві для роботи в інтегрованій групі Університету “Україна”: 

    Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна” – це навчальний заклад інтегрованого типу. Всі студенти з особливими потребами навчаються в групах поряд із своїми здоровими однолітками.

    Завдяки інтегрованому навчанню студенти-інваліди реалізують свої потреби в спілкуванні з однолітками та напрацюванні позитивного самоутвердження. В пізнавальній і трудовій діяльності вони відчувають себе компетентними і вчаться адекватно сприймати себе і свою хворобу.

    В Університеті “Україна” здійснюється декілька відомих складників інтегрованого навчання:

    –         у загальному потоці студентів без спеціального супроводу;

    –         у загальному потоці із спеціальним супроводом;

    –         індивідуальне навчання в загальному потоці зі спеціальним супроводом.

    Серед студентів, які навчаються в нашому університеті, є значна кількість молоді з особливостями психофізичного розвитку. Це студенти з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату, ті, які страждають на дитячий церебральний параліч (ДЦП).

    Хто вони, студенти з особливостями психофізичного розвитку ?

    Це особи, у яких порушений нормальний перебіг загального розвитку, що спричинено наявністю фізичного або психічного дефекту.

    В основі аномального розвитку лежать органічні чи функціональні порушення нервової системи або периферичні порушення певного аналізатора.

    Причинами аномального розвитку є:

    1. Шкідливі впливи на зародок та вплив під час внутрішньоутробного розвитку дитини (це інфекції, вірусні захворювання матері, фізичні і психічні травми, токсикози вагітності, різноманітні інтоксикації та ін.)
    2. Генетичні фактори – порушення в будові хромосомних наборів батьків.
    3. Паталогічні пологи (затяжні, стрімкі, пологові травми (механічні ушкодження, крововиливи у мозок); асфіксії (кисневе голодування у дитини під час пологів));
    4. Перенесені в ранньому дитячому віці інфекційні захворювання нервової системи (нейроінфекції):

    –         менінгіт (запалення мозкових оболонок);

    –         енцефаліт (запалення головного мозку);

    –         поліомієліт (характеризується стихійними паралічами груп м’язів);

    –         кір;

    –         грип.

    5.   Травми, інтоксикації, перенесені в ранньому дитячому віці. 

    Особливості розвитку осіб з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, тих, які страждають на дитячий церебральний параліч.

    Аномалії у дітей зумовлюють своєрідність їхнього розвитку. Своєрідність не означає наявність лише негативних ознак, хоча дефект зумовлює цілу низку певних порушень загального розвитку особи, але можуть бути і деякі позитивні зміни, що виникають за відповідних умов виховання як наслідок пристосування дитини до реального оточення. Так, у сліпих осіб добре розвиваються способи орієнтування, пов’язані з тактильними, слуховими та іншими відчуттями, які певною мірою компенсують втрачену зорову функцію.

    У глухих осіб у зв’язку з обмеженням мовленнєвого спілкування виникає міміко-жестове спілкування, за допомогою якого передається необхідна інформація. Сприймати мову оточуючих глуху дитину навчають, спираючись на зоровий аналізатор (так зване читання з губ). Постановка звуків мови і навчання контролю за власною мовою здійснюється за допомогою кінестетичного аналізатора, тому глуха особа може не обов’язково залишатися німою.

    Своєрідність розвитку визначається насамперед ступенем вираження та якістю первинного дефекту.

    При частковому порушенні зорового аналізатора (слабозорості) функція, яка від нього залежить, відіграє дещо іншу роль, ніж при повній відсутності зору. Це призводить до якісної своєрідності розвитку: в осіб з частковим зоровим дефектом запас уявлення, пов’язаний із зоровим сприйманням, звичайно багатший,  ніж у тотально сліпих, але в цих уявленнях виявляються серйозні перекручення, зумовлені тим, що особи використовують частково збережене, але неповноцінне зорове сприймання.

    Наприклад, при деяких вроджених захворюваннях органів зору людина може сприймати предмети лише за допомогою верхніх відділів очей, що вже з раннього віку призводить до виникнення спотворених уявлень. Те саме можна сказати й про специфічність розвитку осіб із частково збереженим слухом у порівнянні з тотальною глухотою. Слабочуючі, на відміну від глухих, можуть самостійно засвоювати деякі слова, проте дуже часто ці слова перекручені. Основна розбіжність між пізнооглухлою особою та глухою від народження або оглухлою у найраннішому періоді свого розвитку (у віці до трьох років) полягає у тому, що в них внаслідок відносно пізнього виникнення глухоти тією чи іншою мірою зберігається розмовне мовлення. Чим пізніше виникла глухота у дитини, тим  більше зберігається її мовленнєвий розвиток, що відбивається і на інших особливостях розвитку психіки (зокрема, створює сприятливіші передумови для розвитку мислення, дає змогу ширше користуватися мовними узагальненнями в пізнанні дійсності).

    Деякі особливості психолого-педагогічної характеристики осіб, які мають порушення слуху:

    -          недовіра до чуючих людей;

    -          сором’язливість;

    -          недооцінювання своїх можливостей;

    -          небажання носити слуховий апарат;

    -          яскраво виражена вразливість;

    -          утруднення з розумінням слів, що мають абстрактне значення.

    Деякі особливості психолого-педагогічної характеристики осіб, які мають порушення зору:

    -          переважання словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою;

    -          володіння досить широким запасом абстрактно-словесних формально правильних знань, не наповнених адекватним конкретно-предметним змістом;

    -          деяке відставання в розумінні слів із конкретним значенням;

    -          своєрідність виразу обличчя (маскоподібне обличчя);

    -          характерна вразливість, тривожність;

    -          недооцінювання своїх можливостей.

    В осіб, які страждають на дитячий церебральний параліч, спостерігаються важкі порушення рухів рук та ніг, голови, тулуба, зумовлені спазмом м’язової системи, паралічі, гіперкінези – надмірні, мимовільні, зайві, недоцільні, неупоряджені рухи (повороти, вигинання, тремтіння, посмикування). Такі особи розвиваються з помітною затримкою загального розвитку рухових функцій: дитина з помітним запізненням починає тримати голову, повертатися, сидіти, стояти, ходити. Досить часто церебральний параліч поєднується з органічно зумовленими іншими дефектами розвитку  - порушеннями слуху, розладами рухів очей, різними мовними аномаліями (порушеннями вимови, викликаними обмеженою рухливістю артикуляційного апарату). Всі ці дефекти в сукупності призводять до затримки загального розвитку дитини. Виявляються утруднення в оволодінні читанням, писанням, у формуванні просторових та часових уявлень.

    Основним дефектом цієї категорії осіб є різні вади моторної сфери: серйозні утруднення у виконанні як спонтанних (мимовільних), так і довільних рухів, у пересуванні, значні порушення координації, уповільненість, швидка втомлюваність.

    Такі особи мають особливості формування вольової сфери. Для них притаманні:

    -          завищена самооцінка;

    -          недооцінювання складності завдання;

    -          переоцінювання власних можливостей;

    -          недостатній розвиток вольових рис характеру (цілеспрямованості, наполегливості, ініціативності, самостійності);

    -          недоліки пізнавальної діяльності – певна пізнавальна пасивність;

    -          порушення уваги при сприйманні навчального матеріалу.

    Тривале обмеження рухової активності, відокремленість від середовища одноліток, які розвиваються нормально, надмірна опіка з боку батьків, загостреність уваги на власному дефекті – все це зумовлює своєрідність їхнього розвитку.

    Вимоги до викладача

    Викладач повинен бути високоосвіченою людиною, яка має чіткі світоглядні позиції, вміє їх обслуговувати та відстоювати, поважаючи при цьому думки інших. Інформація, яка надходить від педагога до свідомості осіб з порушеннями психофізичного розвитку (а саме він здебільшого є найкомпетентнішим джерелом інформації для молоді), має бути достовірною, багатою за змістом, переконливою та цікаво викладеною, логічно структурованою, узагальненою, у вигляді схем та таблиць.

    Вирішальна роль у підготовці студентів до самостійної трудової діяльності безпосередньо відводиться викладачам. Педагогічне керівництво має особливе значення у роботі з молоддю, якій притаманні порушення психофізичного розвитку. Поза кваліфікованою допомогою з боку викладача студентам з відхиленнями у розвитку досить складно оволодіти необхідними знаннями з того чи іншого предмету.

    Інтерес до особистості викладача, позитивне ставлення до нього часто виявляються важливими, навіть вирішальними, факторами, що визначають ставлення  осіб з порушеннями психофізичного розвитку до того чи іншого навчального предмета.

    Успішність навчально-пізнавальної діяльності осіб із порушеннями психофізичного розвитку залежить від того, як викладач зацікавлює студентів у процесі своєї діяльності.

    Викладач – людина, авторитетне судження якої з приводу навчання та діяльності студентів є для них дуже важливим.

    У процесі повсякденного ділового та неофіційного спілкування зі своїми студентами викладачеві необхідно постійно демонструвати високі зразки моральності, етичної та естетичної культури, організованості, громадянської зрілості. Слід врахувати, що особи з порушеннями психофізичного розвитку здатні проявляти критичне ставлення до особистості викладача, причому найвагомішими для позитивної чи негативної оцінки його з точки зору є ділові, комунікативні та авторитетності якості.

    Слід зазначити, що  в цілому в навчанні осіб з порушеннями психофізичного розвитку діють ті самі принципи загальної педагогіки, що й у роботі з молоддю, яка не має цих порушень. Так, істотне значення зберігають загальні дидактичні принципи:

    -          свідомості та активності;

    -          науковості та систематичності;

    -          міцності засвоєння знань, умінь та навичок;

    -          розвиваючого навчання;

    -          індивідуального підходу тощо.

    У процесі навчання молоді, яка має порушення психофізичного розвитку, слід застосовувати дійові прийоми корекційної роботи, зокрема:

    -          додаткового стимулювання;

    -          усвідомлення та довільності виконання;

    -          запобігання та активного виправлення помилок;

    -          підведення до самостійних висновків, узагальнень, встановлення зв’язків;

    -          переводу від предметно-практичного до розумового плану здійснення та співвіднесення зовнішнього та внутрішнього планів діяльності;

    -          посилення самоконтролю, самоорганізації, критичності та самокритичності тощо.

    У процесі навчання викладач повинен враховувати особливості та можливості розвитку осіб, які мають психофізичні порушення. Під час проведення занять необхідно дотримуватись таких вимог:

    -          забезпечувати студентів видрукуваним комплексом навчально-методичної літератури з кожної дисципліни;

    -          виявляти необхідність та розробляти індивідуальні плани засвоєння дисциплін за потребою;

    -          надавати індивідуальні консультації студентам з особливостями психофізичного розвитку;

    -          викладати матеріал, обґрунтований на науковій основі;

    -          досконало володіти методикою викладання певного курсу;

    -          досконало володіти методами, прийомами та принципами навчання та вміло застосовувати їх під час роботи зі студентами та особами з порушеннями психофізичного розвитку;

    -          у викладі методичного матеріалу дотримуватись точності;

    -          знання, які викладаються, повинні бути структуровані, виклад матеріалу логічно побудованим;

    -          необхідним є використання наочності із застосуванням технічних засобів навчання: діаскопів, діафільмів, слайдів тощо;

    -          мова викладача повинна бути необтяжливою для сприймання студентами, мати літературне забарвлення;

    -          викладач повинен чітко артикулювати, виразно викладати матеріал, мова повинна бути емоційно забарвленою;

    -          викладачеві необхідно здійснювати організацію взаємодії міжособистісного спілкування в інтегрованих групах;

    -          приділяти увагу новій термінології, доступно й чітко пояснюючи її;

    -          дотримуватись ділового стилю одягу;

    -          не припускати зловживання блискучими та яскравими кольорами і надмірними прикрасами;

    -          жінкам-викладачам бажано підкреслювати губи помадою.

    З метою успішної педагогічної діяльності викладач повинен:

    -          поважати особистість та  особливості кожної особи;

    -          робити акцент не підтримку сильних сторін особистості, її позитивних якостей;

    -          дотримуватись етичних норм поведінки;

    -          доброзичливо сприймати особливості зовнішнього вигляду студента;

    -          виявляти толерантне ставлення щодо особливостей психофізичного розвитку особистості;

    -          організовувати доброзичливе міжособистісне спілкування в групі;

    -          попереджувати конфліктні ситуації в групі.

    Помилки, яких необхідно уникати викладачеві:

    -          під час викладу того чи іншого матеріалу ходити по аудиторії;

    -          повертатися спиною, боком до студентів;

    -          читати конспект лекцій.

    Специфічні особливості розвитку різних категорій осіб, які страждають на різні психофізичні порушення, потребують диференційованого коригуючого підходу до їх навчання, що є важливим фактором оптимізації компенсаторних процесів.

     

    Статті:

    Методичний семінар для викладачів "Практичні аспекти ефективності інклюзивного навчання студентів" (Вінницький соціально-економічний інститут,  27 вересня 2016 року)