Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+38-067-406-53-92
Приймальна комісія
відділ оргроботи
+38-067-503-64-52
+38-067-328-28-22
Viber відділу обліку
+38-067-500-68-36
+38-067-242-71-34
Київ, вул. Львівська, 23 office@uu.ua

Шишковський Петро Вадимович

Шишковський Петро Вадимович

Петро Шишковський: «Діяти і спонукати до дій інших»

 

30.09.2010

 

Створити Інститут, як кажуть, з нуля, зібрати професійний викладацький колектив, набрати студентів – справа не одного дня, а постійна копітка робота. Для Петра Вадимовича Шишковського, проректора Білоцерківського інституту економіки та управління вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», справою всього життя, творінням рук і серця був, є і буде Інститут. Саме в стінах цього славнозвісного навчального закладу напередодні Дня працівника освіти ми й зустрілися з Петром Вадимовичем.

- Петре Вадимовичу, давайте розпочнемо з самого початку. Розкажіть, будь ласка, про своє дитинство, батьків.

- Моє дитинство проходило так само цікаво й насичено, як майже в кожної дитини. Народився я в місті Балта Одеської області у родині службовців. Навчався в Балтській середній школі. Навчатися мені було досить легко. Цікавили предмети гуманітарного циклу. Особливу увагу привертала історія рідного краю, героїчні події минулого, боротьба українського народу за незалежність, козаччина. Можливо, це й зумовило подальший вибір професії.

- Чи був хтось із видатних людей прикладом для Вас?

- Чимало було героїчних особистостей, так званих прикладів для наслідування. Серед них хочу виокремити гетьмана Богдана Хмельницького, багатьох героїв Великої Вітчизняної війни – наших легендарних земляків. Захоплюючись їхніми вчинками в дитинстві, я й не здогадувався, що доведеться жити й працювати в Білій Церкві – місті, з яким пов’язана доля героїчних постатей моїх дитячих років. Отже, захоплення відвагою і сміливістю спричинили мій вступ до Одеського вищого командного училища. На той час армія була в трохи іншому становищі, ніж тепер. Бути офіцером вважалося престижним.

- Після закінчення училища Вам як військовому довелося побачити різні куточки світу. Яке місто для Вас найближче? Чому?

- Так, дійсно довелося поїздити по світу. Військову службу проходив на Далекому Сході в місті Усурійську, потім була Німеччина. Молодим лейтенантом брав участь у відомих подіях 1976 року на кордоні СРСР та Китаю. Пригадую, що свято 23 лютого зустрічали саме на цьому кордоні. Страшна трагедія на Чорнобильській атомній станції 26 квітня 1986 року не могла залишити байдужим жодного свідомого громадянина. Ось і мені довелося стати в одну шеренгу з ліквідаторами. Протягом 1988 року знаходився в епіцентрі конфлікту між Арменією та Азейбарджаном. Наші військові мали миротворчу місію: супроводжували колони біженців. Був учасником подій у Спітаці та Ленінакані. Я щасливий тим, що після цих акцій усі мої підлеглі повернулися додому живими. У 1994 році, маючи звання підполковника і займаючи посаду командира артдивізіону, звільнився в запас.

Віддавши 23 найкращі роки життя службі у Збройних силах, усвідомив, що цивільне життя теж вимагає негайних вольових рішень. Тому й не зволікав: спочатку навчався за французькою програмою перенавчання військових, звільнених у запас, у Парижі, а потім продовжив навчання у Греції та Уельсі. Закінчив магістратуру Переяслав-Хмельницького державного університету, отримавши освітньо-кваліфікаційний рівень магістра.

Після навчання за кордоном в мене істотно змінилася думка про ведення бізнесу, про організацію підприємницької діяльності. У нас звикли, що хтось повинен прийти і принести все готове. Але реальність така, що треба самому всього досягати, діяти і, головне, спонукати до дій інших.

А яке з міст найближче, найрідніше? Напевно, логічно було б сказати, що це Балта, де я народився. Але це не так. Я з 1986 року живу в Білій Церкві. Усі друзі, знайомі тут. Тут почався новий етап мого життя. І я вдячний долі, що привела мене саме в це чудове місто. яке і є найріднішим та найдорожчим.

- Коли виникла ідея створення інституту?

- Ще у 1995 році було створено в Білій Церкві відділення освітнього центру менеджменту і підприємництва. Згодом мені запропонували відкрити структурний підрозділ вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Зустріч із Президентом Університету, академіком П. М. Таланчуком, розставила всі крапки над «і». Разом із теперішнім проректором інституту з навчально-виховної роботи О. М. Загурським та деякими іншими колегами було прийняте остаточне рішення, і в 1999 році на теренах нашого міста народився новий вищий навчальний – Білоцерківське представництво Університету «Україна». Завдяки зусиллям професійного педагогічного колективу, успішному проходженню ліцензувань та акредитацій уже у 2002 році представництво перетворилося на філію, а навесні 2005 року – в Білоцерківський інститут економіки та управління (ректор П.І. Юхименко, професор, доктор економічних наук). Потрібно зазначити, що наш Інститут відкритий для людей різного рівня підготовки, стану здоров’я, диференційованих соціальних можливостей. Навчання здійснюється за денною та заочною формами за такими спеціальностями: «Соціальна робота», «Фінанси», «Правознавство», «Документознавство та інформаційна діяльність». Найближчим часом плануємо відкрити ще одну спеціальність, але це поки нехай залишається маленькою таємницею. Наші студенти отримують дипломи державного зразка відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста й магістра.

Для людей із обмеженими фізичними можливостями у нас окремі пільги при вступі, також ми відшуковуємо для них спонсорів, які оплачують навчання. На сьогоднішній день в інституті навчається 65 таких студентів. Серед них – інваліди зору, слуху, опорно-рухової системи.

Ще один напрямок, якому приділяється значна увага в Інституті – наукова робота. Також ми сприяємо розвитку студенстського самоврядування, маємо власну команду КВК, є учасниками загальноміських та республіканських заходів, тісно співпрацюємо з нашими польськими колегами. Життя Інституту настільки багатогранне, що важко викласти все в одному інтерв ‘ю.

- Дозвольте трішки дізнатися і про Ваше особисте життя. Маючи чималий «стаж» сімейного життя, як Ви можете охарактеризувати стосунки з дружиною?

- У нас добрі й довірливі стосунки. Ми маємо двох дітей – доньку і сина, онука. Познайомилися з дружиною, навчаючись в одному місті, зустрічалися певний час, а потім одружилися. Коли я закінчував військове училище, вона ще продовжувала навчання. Незважаючи на певні труднощі, погодилася поїхати зі мною до Уссурійська і вже там здобула освіту. Згодом народилася донька. Це для нас стало надзвичайно значущою подією. Іншою, не менш важливою подією, було народження сина. Але це сталося згодом, уже в Білій Церкві у 1988 році. До сьогодні живемо дружно, підтримуючи один одного у скрутну хвилину.

- А якщо раптом виникають проблеми, хто з домашніх Вас підтримує найбільше?

У більшості випадків раджуся з донькою, особливо якщо справа стосується бізнесу, роботи. Донька в нас енергійна й завзята, що відповідає її імені. Вікторія очолює Агентство розвитку підприємництва, є депутатом міської ради останнього, V, скликання. Якщо виникають проблеми побутового, господарського характеру, допомагає дружина. Що стосується комп’ютерної техніки, мобільних телефонів, автомобіля – звертаюсь за порадою до сина. Іноді навіть онук може допомогти. Тобто всі члени родини підтримають та прийдуть на допомогу, кожен у своїй сфері.

- Чи є щось, без чого Ви не уявляєте свого існування?

- Звісно. Це моя робота. Та й чи може бути інакше, коли, лягаючи спати, прокручуєш у голові все, що сталося за день, аналізуєш, плануєш наступний день. Прокидаєшся вранці – і знову те ж саме. І мені це подобається. Коли є вільний час, займаюся автомобілем, гуляю з собакою, граюся з онуком. Ще захоплююся фото- та відеозйомкою. Справа в тому, що життя університету сповнене численними подіями, і всі вони варті того, щоб залишитися в пам’яті наступних поколінь.

- Отже, навіть своє дозвілля Ви пов’язуєте з роботою?

- Так, бо Інститут багато важить у моєму житті, як і в житті більшості наших викладачів. Тому звертаюся до майбутніх абітурієнтів і їхніх батьків з побажанням не помилитись у виборі спеціальності, вищого навчального закладу. Користуючись нагодою, хочу зазначити, що при Білоцерківському інституті економіки та управління функціонують підготовчі курси, які працюють із жовтня по квітень і з листопада по травень. При успішній здачі іспитів абітурієнт отримує змогу бути зарахованим до Інституту поза конкурсом. Також курси допомагають краще підготуватися до ЗНО. Отже, ласкаво просимо здобути вищу освіту в нашому Інституті.

Від імені редакції газети вітаємо проректора Білоцерківського інституту економіки та управління Петра Вадимовича Шишковського і весь колектив Інституту з наступаючим святом працівників освіти і зичимо подальших успіхів!

 

Автор: Тетяна П‘ятигірська

Джерело: Газета «Майдан-Брок» №39 (509)