Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+38-067-406-53-92
Приймальна комісія
відділ оргроботи
+38-067-503-64-52
+38-067-328-28-22
Viber відділу обліку
+38-067-500-68-36
+38-067-242-71-34
Київ, вул. Львівська, 23 office@uu.ua

Мовчан Валентина Олексіївна

Мовчан Валентина Олексіївна

 

9 квітня 2018 року

 

Продовжуємо знайомство з надзвичайними людьми! Валентина Олексіївна Мовчан!

На цих рядках моє серце завмирає, бо як можна у двох рядках описати людину, про яку варто написати кілька томів!

Неймовірна, фантастична, жінка, яку хочеться наслідувати в усьому і слухати 24 години на добу, аби нічого не пропустити!

Закінчила Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю «Біолог-зоолог», отримавши кваліфікацію викладача біології і хімії. Захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю "Гідробіологія". Доцент, декан факультету біомедичних технологій Університету "Україна"!

Як науковець Валентина Мовчан закладає наукове підґрунтя пермакультури в Україні, виступаючи з доповідями на міжнародних конференціях і лекціями на місцевих заходах (наприклад, https://www.facebook.com/meconomica/videos/843459885858406/UzpfSTEwMDAxNzU0NTE0NjAwNToyMDAzNzUzNzA1NTczMDA/?id=100017545146005)!

Крім того, Валентина – засновниця демонстраційно-освітнього центру пермакультури «Літній сад», який буде створено у Черкаській області, що дасть можливість усім бажаючим освоїти методи пермакультури та сприятиме економічному і соціальному розвитку села!


День відкритих дверей на Конкурсі-шоу садів «Ландшафтна весна – 2018» (19 травня 2018 року)


Винахід українського садівника-ентузіаста дозволяє збільшити врожайність в кілька разів

 

2 травня 2018 року

 

Мінімальні затрати – максимальні результати: про «теплі грядки Розума» говоримо з біологом Валентиною Мовчан

Що таке «теплі грядки Розума»?

«Теплі грядки»  –  через те, що там проходять процеси бактеріального розкладу органічної відмерлої речовини  –  за рахунок цього відбувається вироблення тепла, тому створюється оптимальний тепловий режим для рослин.

А «грядки Розума», тому що автором є Володимир Микитович Розум – це наш український винахідник, який запатентував ці грядки і має на них чотири патенти, а це означає, що наукова спільнота визнала, що це – науковий винахід. Він присвячений створенню родючості землі на порожньому місці.

Як це працює?

Ідея в тому, щоб не удобрювати рослини, які ми хочемо виростити, а створити оптимальні умови для життєдіяльності ґрунтової біоти, нагодувати її, і вона створить родючість – створить чорнозем.

Щоб утворилися ті самі українські чорноземи, повинні були пройти десятки тисяч років у природі, а «теплі грядки Розума» дають можливість створити 20-сантиметровий шар чорнозему на «вбитих» ґрунтах за три місяці при правильній організації та при правильному створенні.

Як створити «теплу грядку Розума»

Ми знаходимо в Інтернеті чи купуємо книжку «Теплі грядки Розума», де Володимир Микитович покроково виклав цю технологію.

Спочатку робимо розмітку. По центру ділянки, яку ви обрали, по всій довжині має бути зроблений клиновидний рівчак – гострим кінцем донизу, шириною 30 см (можливі варіації) і глибиною так само. Вийнята з цього рівчака земля викладається двома невеликими валочками з боків.

На дно цього рівчака ми вкладаємо мертву деревину, товщиною з руку дорослої людини, зверху дрібніші гілочки, потім ще дрібніші, скошену траву, хмиз, листя, солому. Все це по мірі накладання пересипаємо так званими бокашами, або розбавленою формою активних ефективних мікроорганізмів. Це спеціально створені штами мікроорганізмів, які живуть у ґрунті і які займаються переробкою цієї органіки.

Зверху канавка не засипається землею, а мульчується — потрібно закрити поверхню, не дати доступу ультрафіолету, сухому вітру. Таким чином починається робота цих мікроорганізмів.

Мікроорганізми починають переробляти органіку, нижній шар деревини слугує губкою, яка утримує вологу (потрібно добре полити все це, щоб був запас вологи, а мульча буде захищати від висихання).

Вони переробляють органіку до такого стану, що вона стає дуже сприятливою для споживання ґрунтовими черв’яками, а з’ївши таку органіку, черв’яки створюють гумус. Окрім цього, в такому місці вони починають бурхливо розмножуватися, з часом їм стає тісно і вони розповзаються в боки, тому через три місяці вони рознесуть чорнозем на два-три метри.

Висаджувати можна одразу. По обидві сторони від цієї органічної доріжки у нас будуть так звані кормові доріжки. Це ті смуги, в які ми обабіч органічної доріжки висаджуємо те, що ми хочемо. Густота посадки надзвичайно висока, бо рослини будуть діставати корінням органіку, яка утворюється, будуть добре рости, а загущеність посадки не дасть виростати бур’янам.

Тобто в нас є цей органічний рівчак, далі – кормова доріжка, а ще повинна бути доріжка, де ми будемо ходити. Вона засівається газонною травою, яка має весь час скошуватися, або може замульчуватися корою.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі

https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/vynahid-ukrayinskogo-sadivnyka-entuziasta-dozvolyaye-zbilshyty-vrozhaynist-v-kilka-raziv

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=1kDmIbNPaLk

 

Скорочену текстову версію підготувала

Катерина Халецька

 


Міська пермакультура – елемент сталого розвитку

 

14 березня 2018 року

 

Тільки ледачий не говорить про екологічну кризу в наші дні, що не заважає їй дедалі поглиблюватись. Це ставить під сумнів саму можливість „сталого розвитку” (це такий розвиток, при якому потрібно задовольнити основні життєві потреби нинішніх поколінь і одночасно гарантувати право майбутніх поколінь на задоволення їхніх потреб. А як задовольнити право майбутніх поколінь на безповоротно знищувані ресурси, у тому числі на можливість спілкування із природою?). Очевидно, від слів і намірів необхідно переходити до діла, і багато людей та організацій докладають чималих зусиль у цьому напрямку. Однак, основна маса населення абсолютно „не в темі”. Враховуючи, що на сьогодні близько 54% населення світу мешкає у містах і урбанізація продовжує наростати, міське населення має бути найбільш зацікавленим і задіяним у подоланні екологічної кризи і досягненні сталого розвитку – як людства взагалі, так і кожного міста зокрема, і насамперед – у можливості спілкування із природою безпосередньо у місті.

На Паризькому саміті („Париж-2015”), де світові лідери зустрілися задля обговорення цілей сталого розвитку, вперше в історії було внесено міста до списку екологічних цілей: створення міст та населених пунктів самодостатніми, безпечними, довговічними та стійкими (ціль № 11). „Правильна стратегія – це зосередження на природоорієнтованих рішеннях. Це означає підвищення кількості зелених насаджень у містах, створення зелених дахів, стін і зелених навісів, ширше впровадження вбудованих живих систем, що забезпечить охолодження міста під час спеки та перехоплення води”. [1].

Зарубіжний досвід екологізації міст досить багатий: вертикальний ліс у Мілані [2], будинок Хундертвассера у Відні та багато іншого, але українським містам необхідно починати з нагально необхідного і простішого – з міської пермакультури.

Пермакультура (від англ. permaculture – permanent agriculture – "Перманентне сільське господарство") – це створення систем, що працюють у гармонії із природними процесами, з мінімальними витратами праці і без шкоди для навколишнього середовища. Це перш за все система організації навколишнього простору і система ведення сільського (присадибного) господарства, засновані на принципах природних екосистем. Робота не проти природи, а разом із нею [3].

Метод пермакультури був розроблений у сімдесятих роках минулого сторіччя австралійцями Біллом Моллісоном та Девідом Холмгейном. Вперше був використаний системно австрійським фермером Зеппом Хольцером і з тих пір показав свою ефективність та набув широкої популярності як у помірних, так і в екстремальних умовах та кліматичних зонах і в різних сферах діяльності [4]. В Україні розвитком пермакультури займається Громадська спілка „Пермакультура в Україні”.

„Пермакультура вчить існуванню людства на планеті з обмеженими ресурсами та протистоянню економічній, екологічній, демографічній кризам, природним та соціальним катаклізмам завдяки максимальному використанню енергії Сонця та розумному плануванню… Пермакультура вчить створенню як сільськогосподарських, так і соціальних систем, що функціонують за принципами природних систем. Це можливо завдяки поєднанню екологічних принципів та системного мислення… Природні системи беруться за модель, бо це єдині відомі нам сталі системи (які можуть існувати нескінченно довго). Пермакультура чудово інтегрується та доповнює інші практики – все, що сприяє досягненню трьох етичних принципів: піклування про людину (задоволення власних потреб та повага до потреб інших), піклування про природу (захист права всіх живих істот на існування незалежно від усвідомлення їх корисності для людства) та справедливий розподіл (обмеження споживання та помірний спосіб життя для того, щоб інші люди на планеті могли жити так само [5].

Міську пермакультуру можна визначити як систему організації міського середовища за принципами природних екосистем, де кожна людина зможе з мінімальними затратами сил і ресурсів забезпечити себе максимумом благ (продукти харчування, свіже повітря, природна естетика середовища і т.д.) і жити у відповідності до трьох вищезгаданих етичних принципів: піклування про людину, піклування про природу та справедливий розподіл. Однак, наша сучасна діяльність у містах найчастіше є повною протилежністю цих принципів, – не природозберігаючою, а природоруйнуючою, що свідчить про відсутність насамперед розуміння – як потрібно зробити, щоб міська екосистема була природоподібною і відповідно сталою, тобто – пермакультурною.

Піклування про людину. Найперші потреби людини – дихати чистим повітрям, пити чисту воду, їсти якісну їжу і активно відпочивати після своєї сучасної, в основному сидячої роботи, причому щодня, а не тільки у вихідні дні чи відпустки.

Чи можна виростити якісну їжу у межах міста? Зарубіжний досвід свідчить, що можна. Насамперед це дахове городництво [6], де вирощується екологічно чиста продукція, оскільки забруднюючі речовини концентруються в основному у приземних шарах атмосфери і не долітають до дахів. Серед жителів великих міст США популярності набуває міське городництво, яке розташовується навіть уздовж автомобільних трас і в занедбаних дворах всередині міста [7] і мають значення не тільки продуктове, а й терапевтичне [8].

Але найвищу продуктивність при найвищій якості продукції і найнижчій ресурсоємності мають міські пермакультурні господарства [9], де повною мірою втілені принципи пермакультури.

У наших містах це теж можливо. Головні заперечення – нестача місця, нестача води, знищені грунти, забруднення (в основному викидами транспорту), неприпустимість порушення дизайну міста сільськогосподарським виробництвом, нездатність значної частини населення до важкої фізичної праці. При пермакультурному підході усі ці труднощі виявляються незначними.

Щільно висаджені липи чи тополі за принципом „зелених стін” відсікають забруднення. Українські пермакультурні дизайнери адаптували західні технології до наших умов і тепер ми маємо технологію швидкого відновлення родючості грунту, фактично – створення чорнозему заново, – насамперед це „теплі грядки Розума” [10], технологія створення і догляду яких дуже детально висвітлена і прокоментована у друкованих працях і в мережі Інтернет [11; 12]. Технологія В.М. Розума дає можливість на мінімальних площах отримувати врожаї, що в рази перевищують і за кількістю, і особливо – за якістю урожаї на добре доглянутих звичайних грядках. Дизайн таких грядок може бути різноманітним і прикрасити міське середовище.

Особливо слід виділити можливість створення теплих грядок Розума у контейнерах: це естетично і знімає необхідність нахилятись до землі для догляду за грядками, що робить таке заняття легким і доступним для дітей, осіб з інвалідністю і людей похилого віку, для яких це буде не лише роботою, а й гарденотерапією (лікувальним садівництвом).

Для підвищення ефективності господарювання овочеві грядки мають бути частиною пермакультурного саду (лісосаду) [13]; – це створює ярусність і надає притулок безлічі живих істот.

Проблема з водою для поливу – найважча для вирішення. Мульчування сповільнює висихання, але не припиняє повністю. А умови багатьох міст наближаються до пустельних, тому можна використати технології, розроблені для пустель, наприклад, „Водний ящик Гроазис» (Groasis waterboxx). Це „розумний інкубатор”, який захоплює вологу з повітря за рахунок інтенсифікації конденсації (без використання енергії) і збирає дощову воду. [14]. У нас все-таки не Сахара, тому ефективність застосування цього пристрою має бути високою – для вирощування дерев, кущів і овочів.

Ще одна „пустельна” технологія – глиняні горшки на 3-5 л із вузькою горловиною для зрошування грядок [15], які наповнюють водою, закопують у грунт, горловину закривають кришкою і протягом багатьох днів вологість грунту залишається достатньою.

Чисте повітря, як і багато іншого, забезпечують зелені насадження, і тим краще, чим вони у кращому стані. А дотепер стан їх невпинно погіршується: незважаючи на протести екологів, комунальники вигрібають листя з-під міських зелених насаджень, чим переривають колообіг речовин, оголюють і висушують коріння, що веде до його підмерзання, дерева та кущі слабшають і зрештою передчасно гинуть.

Мотивується це варварство тим, що у листі і відповідно у грунтах накопичуються забруднюючі речовини, особливо важкі метали, і якщо листя не вигрібати, то їх концентрація з часом стане смертельною для всього живого. Однак, спостереження свідчать протилежне: у тих місцях у центрі промислових міст, де є закриті для доступу ділянки, на яких накопичується і перегниває листя, дерева та інші рослини виглядають чудово. Цьому питанню присвячено багато наукових праць нею [16] і їх аналіз показує, що чим більше органіки знаходиться у грунті, тим менше проявляється шкідлива дія забруднюючих речовин. „У грунтах важкі метали переходять у незасвоювані форми (координаційні або комплексні сполуки), безпечні для живих організмів. Органічна речовина виступає в ролі адсорбенту катіонів і аніонів. Так зв’язуються промислові викиди, підвищується буферність грунту і знижується концентрація солей у грунтовому розчині. [17].

Отже, вигрібаючи листя, ми знижуємо буферність грунту і відкриваємо його для руйнування сонцем, вітром, морозами і забруднюючими речовинами. Це є прямим порушенням закону, оскільки відповідно до Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених чинним донині наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 р., п. 9.1.19. така діяльність заборонена.

„Згрібати листя з-під групи дерев і чагарників у лісопарках, парках, гідропарках, скверах, садах, забороняється, тому що це призводить до винесення органічних добрив, зменшення ізоляційного шару для ґрунту, який запобігає випаровуванню ґрунтової вологи та промерзанню коріння. Листя має залишатися на зиму під деревами, а весною його можна неглибоко прикопати або з допомогою механізмів змішати з ґрунтом, що приведе до його мінералізації. Згрібати листя слід лише тоді, коли воно негативно впливає на зовнішній вигляд (партерний газон, пам'ятники і меморіальні комплекси, площі, дитячі майданчики, спортивні комплекси, головні алеї зелених насаджень, галявини, квітники тощо). На звичайних газонах листя слід згрібати тільки вздовж магістралей і паркових доріг із інтенсивним рухом у смузі завширшки 10-25 м залежно від значущості об'єктів.

Спалювати листя категорично забороняється. (Нагадаємо, що у жовтні 2017 р. Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак закликав не допускати випалювання сухої рослинності та її залишків і навів приклад багатьох країн, де опале листя компостують та успішно використовують як добриво [18]).

Листя, подрібнені гілки деревини рослин і трав'янисті рештки квітково-декоративних рослин та скошених газонних трав необхідно вивозити на спеціальні полігони або на відведені площадки на підприємствах зеленого господарства для приготування компостів, садових земель та інших органічних добрив”. Тобто навіть ті рослинні залишки, що вивозяться, повинні повернутись до рослин у вигляді добрив. А це вимагає значних трудозатрат, яких можна уникнути завдяки пермакультурі, якщо правильно спланувати діяльність.

У цьому ж наказі є пункт 9.1.8.: „Для усунення негативного впливу ущільнення ґрунту і ефективного підживлення дерев проводять дренування пристовбурних лунок. Для цього навколо стовбура на відстані 60-80 см робиться 5-8 свердловин діаметром 7-12 см на глибину 50-80 см. Свердловини заповнюються компостом, перегноєм або деревною тирсою в суміші з торфом і мінеральними добривами. Дренування, яке сприяє активізації росту кореневої системи, проводиться восени через 3-5 років”.

Один із варіантів „теплих грядок Розума” пропонується для підживлення дерев подібним чином, але із прямим компостуванням рослинних залишків тут же, під деревами по мірі потреби. Для цього по периметру проекції крони дерева закладається певна кількість шурфів глибиною і діаметром близько 50 см, вони відповідно до облаштування теплих грядок Розума заповнюються рослинними залишками, обробленими М-препаратами для прискорення процесу компостування і накриваються масивною пластиковою кришкою-конденсатором так, щоб краї кришки заходили за межі шурфа на 11 – 15 см.

Кришка-конденсатор схожа на верхню частину Groasis waterboxx [19]. Це диск діаметром 80 см, ввігнутий до центру; у центрі знаходиться отвір діаметром 2 см, його рівень нижчий від рівня країв на 10 см; на поверхні кришки є радіально розташовані ребра товщиною 1 см і висотою 10 см. Пристрій виготовлено із вторинної пластмаси. Конденсуючи вологу із повітря і спрямовуючи її та дощові води у центр такої компостної міні-ямки, така кришка захистить її вміст від висихання і механічних пошкоджень. Протягом усього вегетаційного періоду рослинні залишки (листя, скошена трава і т. ін.) можна просто докидати, піднявши для цього кришку-конденсатор. Навіть у період інтенсивного опадання листя при регулярному його вигрібанні із дозволених територій та з додаванням відповідних М-препаратів можна настільки інтенсифікувати процес, що шурфи не будуть переповнюватись: за даними Т. Чучко (місто Львів), яка проводить досліди по компостуванню листя в буртах, при достатній вологості листя буквально тане за півтора-два місяці, перетворюючись на гумус.

Піклування про природу (захист права всіх живих істот на існування незалежно від усвідомлення їх корисності для людства). Як відомо, в усьому світі і в Україні теж відбувається зниження біорізноманіття [20], зокрема, спостерігається різке зниження чисельності літаючих комах у Європі – на 75 відсотків за останні 25 років, у тому числі і в заповідниках. Це надзвичайно тривожна тенденція, адже більшість із них є не лише запилювачами, а й кормовою базою для багатьох тварин (жаб, кажанів, птахів і т.д.). Необхідно надати їм притулок у містах – адже тут вони теж потрібні, тим більше, що останніми десятиліттями активізувались процеси синантропізації – переселення багатьох видів у міста. Українські дослідники встановили, що багато червонокнижних видів, які вже дуже рідко зустрічаються у природі, живуть у містах. Основні причини – багата кормова база, насиченість міського середовища екотонами (межами між різними середовищами існування, наприклад: газон – кущі, дерева – клумби і т.д.), які дуже продуктивні, витіснення тварин із природних біотопів людиною, знищення природних біотопів та ін. [21]. Звичайно, облаштування різноманітних годівниць, гніздівель, схованок для різних груп тварин при відповідному їх дизайнві може стати справжньою прикрасою міста [22]. Але найважливіше – наявність густих багатоярусних зелених насаджень і пермакультурних садів, а також водойм: вони пом’якшують мікроклімат, збільшують біорізноманіття і дають воду для зрошення. Наразі у Херсоні існує проект пермакультурного ставка "Водяна квіточка” [23], що дуже актуально, оскільки водний сегмент пермакультури в Україні представлений слабко, при тому, що водні ресурси у нас дуже обмежені і йде їх стрімка деградація.

 

Література

1. www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku.../tsili-staloho-rozvytku.

2. http://italy4.me/lombardia/milan/neboskryob-bosko-vertikale-vertikalnyj-les-v-milane.html.

  1. Аранья. Пермакультурний дизайн від Араньї: крок за кроком [Текст] / Аранья. – К.: ГС „Пермакультура в Україні”, 2016. – 188 с.

4. http://www.permaculture.in.ua/study/navchalni-materialy/video.

5. http://www.permaculture.in.ua/ 05.08.2016.

6. https://telegraf.com.ua/ekologiya/573532-sad-ogorod-na-kryishe-teper-realnost.html.

7. https://ukrainian.voanews.com/a/miski-horody/3913516.html.

8. https://ukrainian.voanews.com/a/hromadskyi-horod-ssha/3884867.html.

9. https://www.youtube.com/watch?v=ZPmlwxTjukI.

10. Розум, В.М. Теплі грядки Розума. – 2-е вид., переробл. і доп. [Текст] / В. М. Розум. – К.: До Землі з любов’ю. – Клуб органічного землеробства, 2016. – 72 с.

11. http://cluboz.net/shop/knigi-i-diski-sad-i-ogorod/rozum-vn-tjoplye-gryadki-rozuma/.

12. http://cluboz-praktik.kiev.ua/encyclopaedia/gryadkaRozuma.

13. https://www.youtube.com/watch?v=XszGIC68GmQ.

14. http://www.membrana.ru/particle/1997.

15. https://rodovid.me/permaculture/glinyanye-kuvshiny-dlya-orosheniya-gryadok.html#cut.

16. Корчагина, К.В. Оценка загрязнения городских почв тяжелыми металлами с учетом профильного распределения их объемных концентраций. [Текст]: Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук. Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова / К. В. Корчагина. – М., 2014. – 145 с.

17. https://cyberleninka.ru/article/n/nakoplenie-tyazhelyh-metallov-v-gorodskih-pochvah-na-primere-goroda-novocherkasska.

18. https://menr.gov.ua/news/31782.html.

19. http://www.membrana.ru/particle/1997.

20. Грінь, Д.С. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2014 році [Текст] / Д. С. Грінь. – К.: Міністерство екології та природних ресурсів України, ФОП. – 2016. – 350 с.

21. Межжерина, Я. Дикая природа городов Украины [Текст] / Я. Межжерина. – К., Логос, 2002. – 336 с.

22. http://www.cryptozoo.ru/news/v_polskikh_gorodakh_postrojat_gostinicy_dlja_pchel/2014-02-17-4988.

23. http://coyc.com.ua/post/570.

 

Валентина Мовчан


 Валентина МОВЧАН про професію до душі, екологію і факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

 

3 липня 2015 року

 

Уже більше ніж сорок років Валентина Олексіївна МОВЧАН опікується проблемами екології. Вона − кандидат біологічних наук, бере активну участь в екологічних семінарах та форумах, а ще – очолює один із наймолодших навчально-виховних підрозділів Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» – факультет біомедичних технологій. Валентина Олексіївна − дивовижна жінка, яка з перших хвилин нашої зустрічі зачарувала своєю прекрасною усмішкою. Вийшла дуже приємна розмова з неймовірною «екскурсією» у глибини неосяжного світу екології.

Валентино Олексіївно, розкажіть, будь ласка, про своє дитинство і своїх батьків.

Я народилася в мальовничому селі Велика Севастянівка, що на Черкащині. Моя мама належала до сільської інтелігенції і працювала вчителькою у школі. Дивлячись на її щоденну і дуже важку працю, я точно знала, що не хочу бути шкільною вчителькою. А от мій батько був народним умільцем, і я завжди захоплювалася його майстерністю – своїми руками він умів робити геть усе! Моє дитинство минуло на лоні прекрасної природи, і спогади про нього тільки найкращі.

Батьки прививали Вам любов до природи якимось чином? Чи легко Ви визначилися з тим, ким хочете стати у майбутньому?

Я ніколи не розуміла людей, які не можуть обрати собі професію до душі. Я з нульового віку знала, що хочу займатися біологією і особливо – вивчати життя у водоймах та болотах. Уже в дитинстві я намагалася потоваришувати з живими істотами. Пам’ятаю, пробувала приручити жабу (сміється), але мій експеримент не увінчався успіхом. Та я не розчарувалася і швидко переключилася на приручення п’явок із сільського ставка. І мене знову очікував провал. Дуже дивувалася тоді, чому ж не вдається «одомашнити» жителів водойми... Зате я знайшла спільну мову з нашим собакою. Взаєморозумінню можна було позаздрити: коли я щось наказувала, він негайно виконував. Наприклад, завжди проганяв сусідських курей з нашого городу, бо добре знав їх усіх, як то кажуть «в обличчя» (на відміну від мене).

Як батьки сприйняли Ваше бажання присвятити своє життя біології?

Батьки не обмежували моєї творчості, наскільки це було можливим. Вони хотіли допомогти своїй дитині обрати бажане, тому ніколи не відмовляли мене. Я закінчила сільську школу із золотою медаллю і вступила 1971 року на біологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Через п’ять років, 1976-го, закінчила кафедру зоології й отримала кваліфікацію «біолог, викладач біології і хімії». Але викладати у школу я не пішла.

Чим же Ви почали займатися?

Коли я ще навчалася на четвертому курсі, мене направили до Інституту гідробіології, де потрібні були нові співробітники. Тоді тільки-но починали вивчати механізми самоочищення водойм. Мене це дуже захопило, і я почала працювати у відділі санітарної гідробіології (С.К. – очистки вод). Обрала собі тему дипломної роботи, а згодом і дисертації, і вивчала роль перифітону каналів південної України у процесах самоочищення води.

Перифітон – це своєрідна жива «плівка», яка наростає на підводному камінні та інших підводних об’єктах і відіграє ключову роль в очищенні води. Ми проводили на каналах по декілька місяців і здійснювали масштабні посезонні дослідження. Було неймовірно цікаво! Наприклад, до Північно-Кримського каналу впадає бруднюща вода із Каховського водосховища, але, пройшовши 50 кілометрів, вона стає прозорою, як сльоза, – крізь сім метрів глибини проглядається дно. Куди ж поділися забруднення, запитаєте ви? Справа в тому, що канал обнесений бетонними плитами, і перифітон, який живе на них, вбирає в себе всі забруднення й очищує воду.

Нині очисні властивості перифітону широко використовуються в усьому світі. Наприклад, компанія «Рифбол» діє у світовому масштабі. Вона виготовляє рифболи – великі порожні всередині ажурні півкулі з екологічного бетону. Такі споруди діаметром 1-4 метри розставляють у піщаній пустелі на дні морів та океанів. Вони швидко обростають мікроорганізмами, водоростями і т.д., тому очищують воду і стають надійним прихистком для риби. Декілька років тому їх встановили вздовж Південного берега Криму, і кількість риби та якість води одразу поліпшилися. Схожі очисні біостанції встановлено біля нафтопромислів у Каспійському морі.

Чи можливо використовувати технології рифболів в Україні? Існують ще якісь доступні технології очищення води, які можна було б застосовувати у нашій країні?

Насправді, для очищення води зовсім не обов’язково виготовляти спеціальні споруди. Наприклад, американці не переймаються конструюванням рифболів і просто затоплюють у водоймах списані кораблі, автобуси, тролейбуси. В Україні можна без проблем запровадити схожу практику. Якщо говорити про інші доступні технології, то ще у 80-х роках минулого століття було розроблено систему біоплато. Вона передбачає висадження у воді біля берегів смуг водної рослинності – очерету, рогози, осоки, лепехи і т.д., а по берегах уздовж води − захисних смуг із трав, кущів і дерев. Їх можна доповнити наплавним біоплато – це плавучі острівці, засаджені тими ж водними рослинами, які розвивають свою кореневу систему у воді. Кожна рослина вбиратиме забруднення на своєму рівні, не допускаючи їх потрапляння у водойму або витягуючи із води наявні. Погодьтеся, технологія, з одного боку, надзвичайно проста, а з іншого – дуже ефективна!

Якщо для очищення води потрібно всього лише висадити уздовж водойм рослини у певній послідовності, то чому система біоплато не використовується в Україні?

Ви здивуєтеся, але застосування системи біоплато навіть прописано у Водному кодексі України. Там зазначено, що біля кожної водойми обов’язково повинні бути очисні системи у вигляді трав, кущів і дерев. Більше скажу – вирахувано розмір захисної зони залежно від розміру водойми. Та, на жаль, законодавство у нашій країні не виконується, а на забрудненні навколишнього середовища хтось заробляє мільйони... При цьому розроблено безліч найрізноманітніших очисних технологій. Колись виникла ідея створити своєрідний банк екотехнологій: зібрати і систематизувати інформацію як електронну базу чи навіть видати посібник. Уявіть собі, я не змогла впоратися з потоком інформації! Це підтверджує те, що технологій очищення навколишнього середовища розроблено багато, навіть із надлишком.

На Вашу думку, яка екологічна проблема для України є нагальною? Як її можна вирішити?

Екологічних негараздів в Україні настільки багато, що можна говорити цілий день. Але мені б хотілося зупинитися на такій актуальній для кожного українця проблемі, як підвищення цін на воду, газ і електроенергію.

Проблему великих витрат вирішила Тетяна Ернст – керівник архітектурного бюро «Архітектура і Екологія». Вона живе у дивовижному енергопасивному будинку під назвою «Дім Сонця», який розташований у районі Сирець у Києві. В Європі такі споруди не виняток, а от в Україні побудовано лише 30 таких будинків. Котедж високого класу має особливу конструкцію, зроблений повністю з природних матеріалів і облаштований альтернативними джерелами енергії. Він не потребує центрального опалення зимою, кондиціонерів влітку і підключений лише до холодного водопостачання та каналізації. При цьому в будинку є всі зручності, про які можна тільки мріяти. «Такий будинок коштує мільйони», – скажете ви і помилитеся. Насправді, він дорожчий від звичайного котеджу такого ж класу лише на 5%! Крім цього, при експлуатації це екопомешкання дуже швидко відшкодовує витрати: якщо сусіди платять за комунальні послуги близько 1800 гривень за місяць, то Тетяна Ернст – 1800 гривень за рік!

Якби наша держава почала масово будувати енергопасивні будинки, уявіть, якою була б економія для людей і, водночас, зниження фінансових потоків для бізнесменів…

Виявляється, за бажання, більшість екологічних проблем можна вирішити. На Вашу думку, чому за величезного потенціалу, коли всі навколо на словах вболівають «за екологію», на ділі ніхто не переймається захистом навколишнього середовища? Хто повинен зробити перший крок до вирішення екологічних проблем?

Дійсно, ми дуже багато розмовляємо про екологічні негаразди, але далі розмов діло не заходить. Це відбувається тому, що багато бізнесменів заробляють на експлуатації природних ресурсів і взагалі на проблемах навколишнього середовища. Знаєте, як кажуть, на щасті грошей не заробиш – лише на нещасті… Спалити якнайбільше енергоносіїв і виробити якнайбільше тепла, а його розсіяти через діряві труби, щоб потрібно було ще більше витрачати. А це все гроші, які з наших кишень перетікають у кишені тих, хто керує потоками енергоносіїв, тепла і т.д. Усі наші політики «всім серцем» уболівають за екологію, але при цьому не готові поступитися своїми бізнес-інтересами. А пересічні громадяни беруть з них приклад і намагаються «прихватизувати» бодай невеличкий шматочок всенародного природного багатства, – хоч би дров нарубати у лісосмузі або в лісі. Щоб щось змінити, потрібна політична воля з самих верхів і до самих низів.

Проте, дещо дає надію! Коли Петро Порошенко ще не займався політикою, він став єдиним бізнесменом, котрий погодився запровадити екотехнології на своєму виробництві. Тому дуже сподіваюся, що в Україні, нарешті, почнуть вирішувати екологічні проблеми і робитимуть це не на словах. Хоча поки що яскраво виражених змін у цій галузі не видно.

Валентино Олексіївно, наостанок розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу в Університеті «Україна». Коли Ви прийшли сюди працювати? Які у Вас плани на майбутнє?

В Університеті «Україна» я працюю вже близько восьми років. Спершу – спеціалістом, потім викладачем, а три роки тому стала деканом факультету біомедичних технологій. Почавши працювати тут, я зрозуміла, що моє покликання – це екоетична освіта. Бо дуже багато понять, які здаються мені самоочевидними, не є такими для більшості людей.

На даний момент моє головне завдання – це розширення факультету. Нині на нашому факультеті готують, в основному, мікробіологів, які після закінчення університету йдуть, переважно, працювати лікарями-лаборантами у медицину, і з їх працевлаштуванням немає ніяких проблем. Натомість, наші випускники – екологи «широкого профілю» не можуть знайти роботу за фахом. Необхідно змінювати підходи до їхньої підготовки. Тому нині ми розробляємо дві нові спеціалізації – екологічне правознавство і екодизайн середовища проживання людини. Наприклад, коли іноземні компанії заходять на ринок України, вони шукають екологів, які можуть узгодити діяльність фірми із нашими законами; а щодо екодизайну нашого середовища – кожен може зробити висновок про необхідність таких спеціалістів, просто оглянувшись довкола. Загалом, планів на майбутнє дуже багато, і здійснити їх необхідно якнайшвидше!

 

Сюзанна КІРІНА,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

Фото Олени Меленевської