Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+38-067-406-53-92
Приймальна комісія
відділ оргроботи
+38-067-503-64-52
+38-067-328-28-22
Viber відділу обліку
+38-067-500-68-36
+38-067-242-71-34
Київ, вул. Львівська, 23 office@uu.ua

Кондратенко Олексій

Кондратенко Олексій

Екс-президент Студентського самоврядування Університету «Україна» Олексій Кондратенко: «Не гаяти даремно свій дорогоцінний студентський час, берегти здоров’я, навчитися пізнавати себе, бо пізнаючи себе - пізнаєш інших»

 

Я, як журналіст, «колекціоную» зустрічі з цікавими людьми. Це - мій обов’язок, моє покликання, моя професія, мій спосіб життя.

Одним із таких співрозмовників став у недалекому минулому студент Університету «Україна» Олексій Олександрович Кондратенко. Наводжу без купюр нашу бесіду, яка, з пізнавальної точки зору, буде цікава як студентам, так і викладачам. Магістр соціальної роботи, магістр державної служби. Головний спеціаліст Відділу соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі Міністерства праці і соціальної політики України. Випускник і екс-президент Студентського парламенту Університету «Україна».

 

- Як усе починалося, розкажіть про витоки своєї долі…

- Народився і виріс у м. Києві, у мальовничому лісовому масиві його передмістя. Завдяки дідусеві, який мав власну пасіку, мені з дитинства прищеплювалася любов до природи, якщо можна так сказати «до кожної комашки». Вражали і приклади цілеспрямованості або «корисної впертості» дідуся. Ніколи не забуду, як він у свої 80 років майже день простояв на драбині, намагаючись упіймати бджолиний рій.

Батько працював гідрогеологом, геологом і часто брав мене з собою в експедиції, які здійснювали розвідку надр та проводили дослідницькі роботи. Мабуть, це і вплинуло на вибір першої професії – «техніка-геофізика» за напрямом «Геофізичні методи дослідження свердловин» у Київському геологорозвідувальному технікумі.

Під час навчання у технікумі зіткнувся з низкою процесів, які, на жаль, досить характерні для сучасного молодіжного середовища і справляють на нього негативний влив, таких як наркоманія, тютюнопаління, зловживання алкогольними напоями, агресивність, апатія, дезадаптованість молодих людей. Тоді я зрозумів, що бачу себе у роботі з людьми. У душі виникло бажання опанувати професію, яка дасть змогу впливати на процеси формування світогляду молодих людей: соціальну роботу, психологію, педагогіку.

- Як Ви опинилися у лавах студентства Університету «Україна»?

- Під час вступної кампанії зазвичай аналізуєш цілий ряд вищих навчальних закладів, порівнюючи їх по відомих загалу критеріях. Буклет про Університет «Україна» випадково потрапив до рук від знайомого й одразу з’явилось відчуття, що це щось моє. Привабливим було те, що ВНЗ – молодий і освітні, організаційно-методичні, педагогічні процеси у ньому тільки формуються, на відміну від закоренілих, закостенілих, поважних за віком та розрекламованих ВНЗ, а отже буде можливість взяти в них участь, проявити себе, розкрити свої здібності. А той факт, що Університет «Україна» дає можливість реалізовувати своє право на освіту студентам із особливими потребами та деяким категоріям саме соціально-незахищеної молоді в інтегрованому середовищі поруч із фізично здоровими дітьми, одразу вказувало на його унікальність, тому в 2000 році, успішно склавши вступне тестування, я вступив на перший курс за спеціальністю «Соціальна робота».

- Яким запам’яталося Вам студентське життя?

- Варто зазначити, що студентське життя в університеті було дуже насиченим, починаючи з опанування фахових дисциплін, закінчуючи організацією та участю у різноманітних заходах наукового, спортивно-туристичного, культурно-розважального характеру.

Сучасні демократичні перетворення вимагають постійного діалогу, тісної співпраці між виробником освітніх послуг – адміністрацією ВНЗ та споживачем – самими студентами. Тому в університеті від самого початку його заснування поступово почав розвиватися громадський студентський рух, який згодом придбав організовану форму самоврядування та об’єднав активи територіально відокремлених структурних підрозділів у регіонах із загальними зборами – Радою лідерів. До речі, у травні 2002 року на одному з таких заходів, що проходив у м. Вінниця, я познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

Активна участь у студентському житті ВУЗу давала і мені можливість реалізовувати свій творчий потенціал. Два роки поспіль обіймав посаду президента Студентського самоврядування Університету «Україна».

У непростий час громадських хвилювань, за подій «Помаранчевої революції» 2004 року, Університет «Україна» не побоявся, на відміну від інших ВНЗ, і першим відчинив свої двері для зборів лідерів, голів, активістів впливових студентських організацій м. Києва, що стало показником демократичності, свободи слова не на словах, а безпосередньо в діях, незалежно від політичних уподобань.

- Яке Ваше ставлення до студентського самоврядування?

- Сьогодні існує тенденція, відповідно до якої функціонування у ВНЗ органів студентського самоврядування є особливо важливим, і зберігається потреба у створенні масової студентської організації, здатної об'єднати органи студентського самоврядування.

Лідери студентського самоврядування переконані, що основна роль ВНЗ має полягати у вихованні громадянина і гармонійно розвиненої особистості. Підготовка до роботи за фахом як пріоритет діяльності ВНЗ посідає сьогодні серед лідерів студентського самоврядування тільки четверту позицію. Серед найбільш важливих напрямів виховної діяльності студентські лідери виділяють морально-етичне, правове, цивільно-патріотичне. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з діяльністю органів студентського управління у вузах.

- Що, на Вашу думку, слід зробити для розвитку студентського самоврядування в Україні? Це ініціатива самих студентів чи "спущений до низу" чийсь наказ?

- На жаль, на сьогоднішній день в Україні маємо зовсім невтішну ситуацію в цьому питанні. Студентські Ради, які створюються, це лише задоволення чиїхось власних амбіцій. Найчастіше представниками в них стають кияни, оскільки люди з периферії не мають ні найменшого впливу на всі ті процеси. Як прикро це не звучить, але студентське самоврядування - це лише засіб політичного маніпулювання, навіть певного політичного протистояння. Адже навіщо інакше при «кожному міністерстві» створювати щось своє?

Величезною проблемою на шляху ефективного розвитку студентського самоврядування є Законодавство України, в якому немає зазначених чітких положень, які регулюють співпрацю цього органу з адміністрацією ВНЗ. А проект змін до Закону, запропонований ще в 2002 році, до цих пір припадає пилом серед іншої документації Верховної Ради України. Але зараз і в ньому вже є багато моментів, які можна було б змінити, допрацювати, але нічого на цьому рівні не робиться. З чого випливає висновок: немає лобіста, відповідно і немає зацікавлених осіб. І знову «облом» - не при тому створювались!

- І немов "зубний біль у серці" студентського самоврядування - профспілка! А "студент" - це професія? Ймовірно, що ні. А чи є "студент" членом профспілки? То чому ж ця громадська організація, основною метою і завданням якої є "захист прав та інтересів своїх членів", виступає від імені всього студентства, а не від імені своїх членів, які платять певні внески?! І чому адміністрація ВНЗ укладає договір не з органом студентського самоврядування (так як це не прописано у статуті самого ВНЗ), а з профспілкою? Чому у Вченій Раді факультетів, інститутів ВНЗ немає представників від органів студентського самоврядування? Чому фінансування не йде окремим пунктом у бюджеті?

- На ці, і багато інших питань зможе відповісти не кожен. Тільки тоді, коли представники органів студентського самоврядування всіх регіонів матимуть можливість вільно висловити свої думки і побажання та бути впевненими, що їх почують, коли буде створена експертна комісія, яка дасть об'єктивну оцінку процесам становлення самоврядування у ВНЗ, коли влада захоче відреагувати на проблемні питання студентів (а все-таки захоче - вибори ж не за горами!), буде сформована та затверджена законодавством основа - база для розвитку студентського самоврядування в Україні.

- Чим для Вас та інших студентів була робота у Студентському самоврядувані Університету «Україна»?

Громадська діяльність та участь у роботі студентського самоврядування, враховуючи спеціальність, були свого роду практикою, такою необхідною під час опанування теоретичних знань, а співпраця з органами виконавчої влади, громадськими організаціями давала змогу брати участь у заходах всеукраїнського масштабу, таких як: «Співуча родина», «Пробіг заради життя», збір-похід «Козацькими шляхами» та ін.

Участь у роботі студентських трудових загонів давала можливість підробити у вихідні дні та під час канікул, суміщаючи приємне з корисним, допомагали будувати новий корпус університету.

Пригадую захід у 2005 році в Палаці спорту, під час якого група студентів-першокурсників з 20 осіб, працюючи розповсюджувачами рекламної та сувенірно-іміджевої продукції, за 4 години вихідного дня заробила організації-замовнику близько 45 тис. гривень і відповідно свої гарні відсотки та квитки у престижний кінотеатр.

А студентське наукове товариство, соціальна служба та юридична клініка, літературний гурток, бізнес-інкубатор були осередками поєднання наукової та практичної професійної діяльності для студентів старших курсів.

- Що дав Вам університет?

- Це, по-перше, фахові знання, сформований і зрілий світогляд, уміння ставити перед собою цілі і досягати їх, гарних і цікавих друзів, корисні зв’язки та знайомства. Також прагнення постійного самовдосконалення, бо, коли поруч із тобою навчається людина з інвалідністю, то мимоволі вчишся у неї стійкості, сили духу та твердості волі, вмінню йти вперед, незважаючи на перешкоди.

- Що найбільше запам’яталось?

- Образ Президента університету Петра Михайловича Таланчука. Це образ не тільки ректора, керівника, а й образ турботливого батька, який усі ми, випускники Університету «Україна», понесемо у своєму серці крізь життя. Задумуєшся, що для цього не потрібно співати на сцені чи виводити студентів на політичні мітинги, достатньо просто мати «талан» робити добрі справи!

- Ваші побажання майбутнім випускникам?

- Не гаяти даремно свій дорогоцінний студентський час, берегти здоров’я, навчитися пізнавати себе, бо пізнаючи себе - пізнаєш інших. Життєве наповнення реальним змістом – любов до України, до Університету «Україна», до великої і малої України - у найширшому розумінні, що безпосередньо залежить власне від нас - молодої надії нашої держави, натхненних підкорювачів високих вершин знань, сумлінних і відповідальних будівельників великого і щасливого майбутнього свого й України.

Сьогодні перед нами неозоре поле діяльності, яке чекає сумлінних працівників, які на виконання своїх творчих устремлінь будуть бережливими і вірними охоронцями спадщини минулого, цілеспрямованими й послідовними в осягненні і примноженні нових національних горизонтів, щедрими і дбайливими сівачами на ниві продуктивних заділів на майбутнє. Українському студентству, чиїми справами, знаннями, творчими злетами приростатиме, буде багатіти, буде прославлятися наша вітчизна, бажаю щасливої долі і великих успіхів у найблагороднішій справі - становленні високоосвіченими, духовно сильними і морально здоровими громадянами України.

Останнє «шліфування», доведення статті велося вже в неділю, по телефону. Я уточнював деякі деталі, задав 1-2 запитання, отримав вичерпні відповіді. Але в телефонній трубці мобілки чувся якийсь незрозумілий шум-фон. І раптом лунає: - «Ой, Ігорю Олександровичу, вибачте. Клює! Витягнув добрячу плотву розміром з дві долоні. За сьогодні (а це була 10:30 ранку) це вже десята – я на рибалці.

Так, це приклад гарної поради про здоровий спосіб життя і повноцінний відпочинок на свіжому повітрі. Слова у Олексія не розходяться зі справами.

 

Ігор Олександров, журналіст,

Інтернет-видання «Трибуна України»